Українські землі не раз опинялися у складі великих держав та імперій. Тут проходили кордони, торгові шляхи й армії. Тут збирали данину, захоплювали міста й намагалися встановити контроль. Але часто саме українські землі ставали місцем подій, які серйозно змінювали долю самих держав.
Один із найдавніших прикладів — Хозарський каганат. У VIII–X століттях він контролював величезні території між Волгою, Кавказом, Каспійським та Азовським морями. Частина східнослов’янських племен платила хозарам данину.
У X столітті князь Святослав Ігорович почав наступ на схід. Руське військо розбило хозарські сили, захопило Саркел, а згодом, за арабськими джерелами, були зруйновані Семендер та Ітіль — столиця каганату. Ітіль був великим торговим центром, тому його втрата стала для Хозарії особливо болючою. Остаточний занепад каганату завершився вже за князя Володимира.
Через кілька століть українські землі опинилися під владою іншої великої сили — Золотої Орди. Але у XIV столітті Орда почала слабшати через внутрішні конфлікти. Цим скористалося Велике князівство Литовське.
У 1362 році військо великого князя Ольгерда перемогло ординців у битві на Синіх Водах. Після цього Київщина та значна частина українських земель перейшли під владу Литви. Руські князі та воїни брали участь у цьому процесі, хоча й не як окрема незалежна сила.
А потім настав XVII століття — і протистояння вже вибухнуло всередині Речі Посполитої.
У 1648 році Богдан Хмельницький розпочав повстання. До козацького війська масово приєднувалися селяни та міщани, а союз із Кримським ханством дав козакам сильну кінноту. Жовті Води, Корсунь, Пилявці — одна за одною польські армії зазнавали поразок.
Після Пилявців козацьке військо рушило на захід і дійшло до Львова та Замостя. За кілька місяців Річ Посполита втратила контроль над значною частиною українських земель.
Зборівська угода 1649 року закріпила козацьку адміністрацію в Київському, Брацлавському та Чернігівському воєводствах. Але це не стало кінцем війни. Хмельницький уклав військово-політичну угоду з Московським царством, після чого Москва вступила у війну з Річчю Посполитою. А невдовзі на польські землі рушили ще й шведи.
Річ Посполита пережила величезну демографічну та економічну катастрофу. Держава проіснувала ще понад століття, але вже поступово втрачала силу. Наприкінці XVIII століття її територію поділили Російська імперія, Пруссія та Габсбурзька монархія.
У XX столітті українські землі знову опинилися в центрі боротьби імперій.
Під час Першої світової війни тут зійшлися Російська та Австро-Угорська імперії. Мільйони українців опинилися в арміях обох держав. Війна виснажила імперії настільки, що після 1917 року вони почали розпадатися.
Українці скористалися моментом. У Києві виникла Центральна Рада, а у Львові — Українська Національна рада. Проголошувалися українські державні утворення, почалася боротьба за власну державність. У 1918–1921 роках українські сили воювали проти кількох противників, але зрештою більшовики встановили контроль над більшою частиною українських земель.
Через два десятиліття Україна знову стала одним із головних полів війни.
Після нападу Німеччини на СРСР більшість території України опинилася під німецькою окупацією. Через радянські війська пройшли приблизно 6–7 мільйонів мешканців УРСР. Українці також воювали у польських, американських, канадських та інших формуваннях антигітлерівської коаліції.
Ціна була страшною. Загальні прямі людські втрати населення України оцінюють у понад 8 мільйонів осіб. Було зруйновано або пошкоджено понад 700 міст і містечок та близько 28 тисяч сіл.
Після війни боротьба з радянською системою вже не була війною армій. У 1960–1970-х роках розвивався дисидентський рух, а Українська Гельсінська група відкрито виступала за права людини.
Потім стався Чорнобиль.
Спроби радянської влади приховати масштаби катастрофи ще більше підірвали довіру до системи. У 1989 році почалися масштабні шахтарські страйки — протести охопили 203 із 286 шахт України. Того ж року виник Народний рух України за перебудову.
У 1990 році Верховна Рада УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет. А після провалу серпневого перевороту в Москві настав момент, якого чекали десятиліттями.
24 серпня 1991 року Україна проголосила незалежність.
1 грудня це рішення винесли на всеукраїнський референдум. Участь взяли близько 84% громадян, а понад 90% тих, хто голосував, підтримали незалежність. Підтримка була в усіх регіонах, включно з Кримом і Севастополем.
А далі залишалося питання: що буде із самим Радянським Союзом?
8 грудня 1991 року в Біловезькій пущі керівники України, Росії та Білорусі підписали угоду, яка констатувала припинення існування СРСР.
Так закінчилася історія ще однієї імперії.
А українські землі знову опинилися в центрі подій, які змінили карту Європи — цього разу вже як незалежна держава.
На зображенні показано стилізоване художнє зображення українських козаків-вершників на тлі заходу сонця
