Акт перший: західні партнери України передають інформацію про військову загрозу з боку РФ.
Акт другий: президент Зеленський дезавуює цю інформацію й заперечує можливість масштабної військової інвазії.
Акт третій: опозиція, сприймаючи загрозу серйозно, розробляє законопроект про підвищення боєздатності армії, збільшення фінансування та поліпшення умов служби військових. Документ абсолютно реальний, передбачає, зокрема, джерела фінансування цих змін до бюджету.
Акт четвертий: законопроект навіть не включають у порядок денний.
Акт п‘ятий: президент Зеленський приїздить до Верховної ради й там під оплески депутатів від більшості підписує указ, який за своїм змістом прямо перегукується з законопроектом опозиції, але з кількома невеличкими відмінностями:
а) він не передбачає джерел фінансування, тобто, є чистим популізмом;
б) виглядає дуже сумнівним з точки зору законності, бо виходить за рамки президентських повноважень, (Конституція не дає йому впливу на бюджетний процес);
в) позбавлений всякого сенсу, бо монокоаліція, яка складається з президентської партії, вільно могла вирішити це питання сама.
Акт шостий. Коаліція навіть не намагається внести в порядок денний законопроект на базі президентських ініціатив і розходиться по домівках не прийнявши змін до бюджету.
І це в умовах тривалої війни й нової військової загрози.
Маємо справу з абсурдом. доведеним до абсолюту, ідіотизмом і показухою як стрижнем державної політики
