Мій дід, Логвин, народився в 1895-му році. Коли йому виповнилося 19-ть років, почалася Перша світова війна. Потім - революція, отаманщина, громадянська війна. Розкуркулення, голод, репресії, Друга світова...
Мій батько, Михайло, 1929 року народження. Голодомор 33-го року. Коли йому було 9-ть років, розпочалася Друга світова. Коли виповнилося 12-ть - в окупації, під німцями. Потім - голод 47-го, робота в колгоспі, схожа на кріпацтво.
Я народився в 1969-му. Коли мені було 16-ть років - аварія на Чорнобильскій АЕС. Потім - розпад Союзу, злидні й бандитська епоха ранніх 90-х. Два Майдани, війна 2014-го року, повномасштабне вторгнення...
Мій онук, Лука народився в 2019-му. Народився посеред війни. Пандемія ковід, вторгнення, евакуація з Києва.
Жодне наше покоління не "пропетляло". Жодне!!! У кожного - своя війна! За всі роки, за всі віки! Кожен бачив війну на власні очі, і відчував війну на своє власне серце.
І такий "літопис" у кожної української родини. Багато з нас народилися і виросли в хатах, на стінах яких висіли світлини з батьками, дідами і прадідами, вдягнутими в однострій. Або були сховані в далеких, потаємних скринях, від чужого ока.
В різних одностроях. В більшості випадків українці були змушені воювати один проти одного по різні барикади.
На Заході Україні - ще все складніше. Там без фахівця з історії не розібратися детально. Там мінялися не тільки долі, але й країни, кордони, держави, імперії, режими, тектонічні пласти часу...
Потім у мене народилася онука Соломія. Народилася в Черкасах, під звуки повітряної тривоги. А потім - її хрестили в черкаському храмі. Під звуки повітряної тривоги...
Саме цікаве в цій історії, що ми цілими віками вобще нікого не займали, поки нас не трогали...
А коли трогають, то й ми, блядь, трогаєм!
Щонайменше п'ять віковічних імерій вклякло і здохло на цій непростій, прекрасній Землі. На Землі, де випала доля й мені народитися.
Впораємося й з шостою!
Ой, на горі, та й женці жнуть!...
