Літак

Літак

Пасажири вже наче заспокоїлись після сильної турбулентності. Трусило так, що аж напої на столиках порозливало.

І тут, раптом, група наглих дебоширів (ну як раптом, бухали і кричила з матами на увесь салон вони вже давно, але ніхто не робив зауваження, і їх всі намагались не помічати). Так от, добряче накидавшись, ця група впевнено пройшла салоном аж до кабіни пілотів, викрикуючи по дорозі «еті пілоти вашє афігєлі, трясут шо аж блєвать хочеться, нє драва вєзьотє, за шо ми дєнгі платілі». На шляху стала стюардеса, яка досить нервово обслуговувала увесь цей балаган з початку польоту. І чи то спеціально так вийшло чи ні, одним помахом руки зверху вниз їй різко зірвали блузку і оголений бюст «випав» з піджачка. Увесь «бізнес клас» почав ржати від такого «перфоманса». Всі так захопились «жартом» над стюардесою, що під крики стюардеси і регіт в салоні ніхто і не звернув увагу, як з кабіни виштовхали пілотів.

А літак легенько колихнуло, розслаблені пілоти не могли зрозуміти, що відбулось, і як це вони вже не в кабіні, але їхній крик «і шо далі?! Мудаки, мать...» потонули в загальному маті, що вже не зрозуміло стало, хто більше кричить і яка між ними різниця. З кабіни долунав все той же хамовитий бидлятський регіт, «бізнес клас» вже перестав сміятись, але у хвості хтось викрикнув: «як літак впаде, тих куркулів з бізнес класу розмаже по землі» і всі пасажири з уцінених квитків без харчування радісно почали аплодувати і реготати. «Давай, давай ще, вони вже не ржуть, глянь які перелякані сидять!» - істеричний сміх ширився по салону, але ніхто не встава на допомогу пілотам, які зухвало стали осторонь усім своїм виглядом показуючи, що без них нічого не вийде, і перед ними мають вибачитись і запросити назад в кабіну.
Як на зло, літак на автопілоті досить не погано летить «сам», а незнайомець попереду озернувся і кинув, наче мені, «пілоти взагалі там хоч щось робили окрім попивання кави і хіхікання стюардесі?!»

Одна думка про те, як цей складний механізм - літак, легко може увійти будь-якої миті в піке і вже ніхто не зможе відірватись від сидіння аж до останньої миті, холодить серце, але це якщо є розум усвідомити, що відбувається. Бо, здається, це аж ніяк не обходить оцей «молодняк» довкола з телефонами в руках, вони там щось вичитують і лайкають, не помічаючи драми довкола. Вони сприймають «літаючі крісла в небі з гарячою їжею і комфортним туалетом» як даність, як щось, де треба посидіти пару годин і постраждати від відсутності Інтернету.

І от цікаво, не важливо, хто, звідки і куди летить, але зараз кожен на своєму місці постав перед вибором, сидіти далі і чекати, що буде, чи підняти свій зад і зробити хоч щось. Я завжди дивувався, чому в таких ситуаціях бачу це все від третьої особи, і розглядаю реакції кожного, що я, якийсь психолог чи псих може? Але он сидить інтелігентний такий дядько, лице в нього якесь дитяче не зважаючи на вік, він, схоже, має декілька освіт і знає, що все це геть не правильно. Він осуджуючи дивиться на все це і... і продовжує сидіти. Хоча так сміливо «відчитав» стюардесу, коли вона не принесла йому вчасно чисту виделку, замість тієї яку він же не втримав.
А он здоровий і сильний хлопець з дружиною і дитинкою, він встав, але дружина схопила його і з докором гаркнула «сядь! і без тебе тут розберуться». Покірний хлопака, сильні нерви має, певне.
І я сиджу і чекаю, що знайдеться якийсь Рагнар, який кине клич і «поведе у бій повсталих» озвучуючи наміри на ходу та обростаючи прибічниками по дорозі до кабіни. Ні, не озвучуючи, він має просто йти, а люди довкола вставати і приєднуватись, зподвижені власною свідомістю того, що відбувається. І має ще бути музика така епічна... і тут ловиш себе на думці, що сам такий же інфантил, як і всі інші, фільмів передивився, краще б в спортзал ходив, то може б зараз оце всіх поставив на місце, не дають мені книжку читати!

А тим часом ця група людей на понтах «а-ля ренесанс 2000» щось доказували пілотам біля туалету в стилі «шо ти морду корчіш, умний шо лє?! Я тє гаварю лєтеть надо нармально за таку зарплату, как у тєбя, шо ето нас так трясло, слиш, я с табой разгаваріваю!»
Якийсь абсурд, зараз от якщо вони почнуть битись, я точно встану! Треба почекати, щоб не сказали, що я почав! Під боком якась жіночка через прохід попереду як крикне «та всьо уже, досить, зараз хлопці встануть і вам по морді надають, пустіть пілотів». А я такий собі думаю «ага, лєс рук», і всі тупо втичать на жіночку «типу, тобі треба, ти й вставай». Оце компанія зібралась, не я один.
А ще ось це тошнотне відчуття, і хвилі адреналіну всередині, коли розумієш, що треба або щось вже робити, або пізно буде. Шкода, що цей літак зроблено в СССР, бо в американських пілоти закриті від пасажирів... та до чого тут, де зроблено, він ще летить, і то вже добре!
Ооо, дядько з бізнес класу таки встав і зі словами «ну всьо, пацани, харе чудіть, пілоти должни ....» почав підходити до кабіни.

На цьому моменті історія обривається, бо найактивніший і гучніший із групи при фразі «еее, дядя, нікто нікому нічево нє...» сперся задом на штурвал і збив автопілот. Літак різко пішов вниз, всіх втисло в крісла, поруч пролетіли по коридору екіпаж, дебошири і дядько-мирило, зливаючись у суцільному не людському крику «ааааааааа».
Не те що встати, вже й глянути не можна було в сторону, голову, наче свинцем налили. А потім стало вже не зрозуміло, де хто, що і як. Було страшно, сильно заклало вуха, але все швидко закінчилось.
Нікчемна ситуація з нікчемними людьми. Ні боротьби, ні страждання, хоч посміялись зі стюардеси перед смертю.

Bohdan Banchuk


Loading...
Loading...