Почався серпень і скоро на нас звично обвалиться чергова серія гнівних дописів на тему «Порошенко злив Іловайськ». Буде дуже багато емоцій, і дуже мало холодного тверезого аналізу. Обов’язково згадають цілих два телетайпи, які журналіст Бутусов і його фан-клуб намагаються подати як доказ провини Генштабу і командування АТО в Іловайській трагедії. Не дивно. Протягом 6 років вся заповзята армія журналістів – хейтерів Петра Порошенка на світ Божий зуміла витягти телетайпні стрічки аж з цілими ДВОМА наказами: штабу АТО від 4 серпня 2014 р. передати 40-й батальйон тероборони (Кривбас) з Сектору Д до Сектору Б (без зазначення мети) – підписаний начальником штабу АТО генералом Назаровим. Ще – з наказом командувача Сектору Б генерала Хомчака 40-му батальйону 7 серпня 2014 р. атакувати Іловайськ. Датований наказ Хомчака 5 серпня 2014 р. – рівно 6 років тому.
Взагалі зауважу. Саме 5 серпня генерал Хомчак віддав наказ атакувати Іловайськ. 5 серпня у будівлі ДніпроОДА сталася відома нарада за участі заступника ДніпроОДА Г. Корбана, журналіста Ю. Бутусова, командирів батальйонів «Донбас», «Азов», «Шахтарськ» та «Дніпро-1» і генерала Р. Хомчака. Очевидно, саме 5 серпня було остаточно прийняте рішення брати Іловайськ. Очевидно, штаб АТО також знав про намір командувача Сектору Б генерала Хомчака брати Іловайськ. Але. Чому штаб АТО погодився? І чому ми не маємо ніяких документів про дотичність штабу АТО до інших штурмів Іловайська?
Думаю причина в тому, що перша атака на Іловайськ – єдина подія де бодай якось був задіяний штаб АТО – як раз через передачу 40-го бату у Сектор Б. Чому? Варто згадати, а що відбувалося у той час на фронті. Яка подія привертала тоді найбільшу увагу штабу АТО?
А подією цією було виведення частин Сектору Д з «Південного мішка» – оточення біля кордону. Пригадаємо ті події. Вивід почався 3 серпня – з оточення вийшли бійці 79-ї аеромобільної бригади. Виходили вони по понтонних переправах через ріку Міус біля Міусінська та Лісного. 5 серпня з оточення вийшла група майора Драпатого, з частин 72-ї, 79-ї та 24-ї бригад. Остання група прорвалася в ніч з 6 на 7 серпня. З оточення вирвалися біля 3000 бійців. «Південний мішок» було ліквідовано. Але це був не кінець історії. Після виходу в тил вимочалених оточенням бійців, командування мусило закрити фронт, втримати бойовиків…
Вивести оточенців вдалося серед іншого тому, що бойовики не змогли зняти свої банди з інших ділянок фронту – тому що ЗСУ проводили низку операцій з відволікання. Паралельно з виведенням військ з мішка, частини 30-ї і 95-бригад зільняли Степанівку і Маринівку. Очевидно – аби відволікти терористів від справжнього місця прориву. Бої завершилися 6 серпня. Днем раніше, 5 серпня 95-а аеромобільна, яка доти пройшла рейдом через Шахтарськ і Савур-Могилу на Степанівку, вирушила знову рейдом – через район Красного Луча, до позицій Сектору А. Тилами бойовиків. Знову таки – аби відволікти увагу.
Саме за таких умов, командуванню Сектору Б був переданий 40-й бат, з метою завдати удару по Іловайську. Наказ вийшов 4 серпня. За розповідями бійців батальйону, того ж дня вони почали проводити розвідку і будувати позиції біля Іловайська. Після наказу від 5 серпня, батальйон 6 серпня у взаємодії з технікою 51-ї бригади (2 танки і 2 БТР) атакував підходи до Іловайську. На штурм міста бат пішов 7 серпня. І бився «Кривбас» без перебільшення – самовіддано. Мета очевидна – відволікти терористів ДиРи від ділянки прориву частин Сектору Д. Прийом цей відомий від часів отамана Самійла Кішки.
Проте, відволіканням уваги справа не завершилася. Штурм Іловайська продовжився далі – силами добробатів. Мету штурму чітко назвала слідча комісія Верховної Ради – опанування міста Зугрес, з метою обірвати трасу на Шахтарськ. Захоплення Зуївської ТЕС в таких умовах була б справою техніки. А захоплення цієї станції сильно міняла бізнес-мапу України – на користь олігарха Коломойського.
Така вона – ціна всім цим телетайпним доказам.
