Ілюзії – це найбільша підстава, яку може подарувати тобі життя. А ще гірше – це грьобане оточення з невігласів та пристосуванців, що з невимовною радістю готові підживлювати та підтримувати ці ілюзії.
Івже згодом, коли підла Реальність зненацька б`є зі всього розмаху по мордяці, й ти, раптом, опиняєшся лежачи в брудній калюжі та разом із кров`яними згустками випльовуєш в цю калюжу залишки зубів, нарешті настає довгоочікуване прозріння.
Проте час втрачено, сили витрачено, віру згублено, власні очікування не виправдано, а надія повісилась на найближчій гілляці.
Тут і з`являється нестримна злість на себе, на тих, хто поряд, на обставини і в цілому на ось таке невдячне життя. Але хіба це його вина, що ти був сліпим та глухим? Що був занадто зверхнім та лінувався вмикати свій мозок? Що оточував себе непотребом, даючи йому можливості годувати твоє безрозмірне Его?
В дитинстві батьки тобі говорили, що ти наймиліший та найрозумніший. І ти щиро вірив в свою винятковість. Батьки ж ніколи не обманюють. Та яким диким було розчарування, коли в дитсадку виявилась ціла орава таких же наймиліших та найрозумніших, з якими приходилось жорстко конкурувати за звання наймилішого й найрозумнішого, та ще й не обкакатись по ходу. Але хіба це тебе навчило?
Потім пішла школа, інститут і, нарешті, КВН. А ось це вже виявився Джекпот із Джекпотів! Ти, раптом, став найпопулярнішим і наймоднішим. І тебе, о пресвяті редактори та всеблагі сценаристи, навіть показали по телику! Кілька разів! Біля Маслякова!! Аааааа!!!
Ти зненацька став уособленням такої собі American Dream в українському варіанті. Ти наче знайшов якусь чарівну лампу Адін-плюс-Адіна, що виконує бажання.
Ну, як тут не повірити в свою унікальність?
Як тут не впіймати свою щасливу зірку?
Як не скористатись можливостями, що нестримним коломойським потоком понесли тебе на телевізійний Олімп?
І вона не забарилась.
Вона – це всеохоплююча слава!
Ти зненацька увірував, що є найкрутішим гумористом в країні.
То фігня, що половина країни фізіологічно не переварювала твій гумор.
Ти купався в славі, славою вкривався, засинав і прокидався з нею.
Популярність стала твоїм Золотим Ключиком від усіх дверей у цьому жорстокому світі Нездійснених Мрій та Галявин Дурнів. Так везло лише в казках і то лише Буратіно, який, до речі, теж мав свого бородатого покровителя. Тут, хочеш – не хочеш, а подумаєш на дозвіллі про президентські амбіції. Тим більше ти стільки перебухав із чуваками, що вертіли цей світ на тому, чим ти грав на роялі.
А потім настала ота знакова Новорічна ніч і пішло-поїхало…
Перші підозрілі дзвіночки почались, коли тебе стали переслідувати «тупі вівці з відеокамерами та мікрофонами. Це було явно не по сценарію. Проте це не завадило тріумфально підняти над головою булаву і, розмахуючи нею, взятись розганяти всіх тих нікчем, що грають в цьому житті якісь галімі епізодичні ролі. І хто це їм пише такі дешеві тексти та тупі сценарії?
Але бісова Реальність виявилась жорстокою і невблаганною.
Перший хук справа від неї ти отримав, коли на фронті так і не настало довгоочікуване перемир`я. Генштаб бадьоро доносив оптимістичні звіти про якесь там зменшення обстрілів, але кількість загиблих лише збільшувалась.
Ти вперше відчув, як стікає холодний піт по спині, а під ногами ходуном ходить земля.
І тут же отримав різкий удар під дих в момент своїх мутних переговорів з тьоскою Путіним. Бо прийшло запізніле розуміння, що просто так домовитись з ним неможливо. Задля звільнення заручників ти в паніці почав обіцяти все, що вимагали від тебе досвідчені дорослі дяді з Москви, та з жахом почав усвідомлювати, що це все якось треба буде пояснити своїм співгромадянам.
Може, просто зняти черговий емоційний відосік?
Чи дати інтерв`ю підставному журналісту?
Мама! Мамочка! В серіалі ж було ну зовсім все по іншому! Я ж не думав, що буде так?
Не встиг ти оговтатись, як в щелепу прилетіла вертуха з розвороту від оприлюдненої в Вашингтоні горезвісної стенограми розмови з Трампом, розбризкуючи краплі розпачу та шоку на спільній з ним прес конференції. Ти став мішенню для глузування у всіх без винятку світових ЗМІ та зміг в повній мірі відчути себе у тій же тарілці, що й об`єкти веселих та неповторних жартів 95-го Квартала. І виявилось, що останні кілька місяців наполеглива, але все-таки кустарна гра на українському політичному піаніно тебе так нічому і не навчила. Бо інструмент, з яким ти зненацька стикнувся, виявився навіть не саксофоном Біла Клінтона, а потужним оргАном бізнес-акули Дональда Трампа.
Я не знаю, як звати того умніка, який порадив тобі піти в Президенти. Але ця скотина підштовхнула тебе до найбільшої помилки у своєму житті.
Помилки, за яку прийдеться сповна розраховуватись не лише своєю славою і своїми ілюзіями, але й ілюзіями тисяч і тисяч українців.
І найболючіше: за це прийдеться платити людськими життями та майбутнім України. Саме така ціна прийняття невірних рішень на тому місці, де ти опинився.
І ще: ти можеш не повірити, але навіть зараз існує шанс все це змінити – треба всього-навсього позбавитись своїх ілюзій, встати на ноги і з відкритим забралом подивитись в очі Реальності. І ти побачиш, що з тобою пліч-о-пліч встануть тисячі. Треба лише захотіти! А зі всіма своїми сценаристами розпрощатися назавжди.
Іди у відставку, Вова.
•
У тебе ж страх.
Страх – це цінне, прекрасне і могутнє відчуття.
Він спонукає діяти, творити, та й що там казати – він мотивує жити й боротись.
Страх – потужний.
Страх – глибокий.
Страх наповнений похмурими флюїдами потойбічного та незвіданого.
Він завжди присутній поряд.
Він завжди з нами.
В кожну мить нашого існування. І покидає нас лише після смерті. Хоча і це ще абсолютно не факт.
Часто страх рятує життя. Іноді паралізує, відбираючи волю до дій. Тому нам дуже важливо навчитися виявляти його, навчитись керувати ним і, звичайно ж, використовувати собі на користь.
Бо страх можна зробити або нашим союзником, а можна піти у нього на поводу.
Ще гірше, коли твій страх може використати хтось інший.
Той, хто бачить його.
Хто відчуває твоє пульсуюче і тремтяче єство.
Хто готовий цинічно скористатись твоїми слабостями та підгодовувати чудовиськ, що живуть у твоїй свідомості.
Адже мільйони років союзниками наших предків були хіть, лють та саме він – страх.
Страх рятував від диких звірів, оберігав від небезпек, спонукав захищати потомство і змушував захищати свій владний статус у зграї.
Але за мільйони років він настільки в`ївся у наш недосконалий мозок, що ми часто боїмося не самої небезпеки, а всього-на-всього її ймовірності, домальовуючи це у своїй уяві.
Часто ми настільки залежні від свого страху, що він починає виявляти всі наші внутрішні слабкі місця і створює необмежений простір для маніпуляцій нами. І тоді обов`язково знаходяться ті, хто цей страх готовий неодмінно використати у своїх не завжди високих цілях.
Нечисті на руку державні діячі чи впливові можновладці часто використовують страхи народних мас, щоб маніпулювати ними, керувати ними, вбивати людям в голови потрібні ідеї і наративи, мобілізувати їх на якісь божевільні проекти, на війни чи ідіотські вчинки, типу останніх президентських виборів в Україні.
«НАТО – агрєсівний вражескій блок», «МВФ хоче нас аграбіть», «Україна найбідніша країна в світі», «врах нє в Крємлє, а на Банкавай», «тарифи», «зубожіння», «бурштин», «карпатські ліси» і «корупція, Корупція, КОРУПЦІЯ».
Цих страшилок-лякалок можна вкидувати безліч, бо у страху звичайного обивателя немає меж. Один раз добряче його перелякавши, ти можеш робити з ним, що завгодно – фейки, вкиди і маніпуляції зайдуть в мозок легко, як ніж у масло.
Але ключовою небезпекою для таких масових маніпуляторів є люди, які не мають страху, які контролюють його, для кого ганьба страшніше навіть смерті.
Бо саме ці люди можуть бути взірцем для інших, можуть бути ціннісними орієнтирами та моральними авторитетами.
Вони можуть навчити інших, як побороти свої страхи і як йти у бій з відкритим забралом та щирим серцем.
Але що робити, коли навіть не натовп, а сам лідер держави просто дуріє від свого липкого всеосяжного страху?
Страху від своєї некомпетентності та дилетантства?
Страху виявитись смішним та безтолковим у очах обожнювачів?
Страху не виправдати довіру спонсорів?
Страху перед компроматами, які є у партнерів та у бородатих бізнесменів?
Страху падіння рейтингів?
Страху за свою посаду, а то й за своє таке безцінне життя?
Страху від запізнілого усвідомлення, що це таки не кіно і кіна далі точно не буде?
На це немає відповіді. Адже якщо для одних страх – це індикатор, це маркер, це граничні межі сприйняття, це блокувальний пристрій, запобіжник від дурості та ідіотизму.
То для інших страх відкриває необмежені можливості виявити своє справжнє нутро, дати волю своїм природнім рефлексам, які не мають нічого спільного із мораллю, цінностями та законом.
Тому такого «найвидатнішого лідера сучасності» звідусіль обсідають дєятєлі, які починають паратизувати на цих страхах, користуватись ними. А найголовнішою їхньою метою є максимальне наближення до сонцесяйного «тіла», щоб взяти ці страхи під свій контроль, щоб стати для такого можновладця незамінними і найціннішими.
Тому-то за доступ до тіла переляканого керівника держави у недемократичних країнах іде завжди запекла боротьба. Бо ним тоді легко керувати, легко маніпулювати, легко вставляти йому в голову потрібні близькому оточенню меседжі. І це оточення із неймовірним натхненням таки взялось за справу.
Це в серіалі ти був такий хоробрий вєлосіпєдіст-парламенторозстріляка: їздиш на таксі, сам спілкуєшся із народом, всіх посилаєш в сраку.
Реальність швидко скорегувала фантазії.
І от уже з початком передвиборчої кампанії джип і пара охоронців - то уже необхідність.
А після кількох сутичок із журналістами та переляканого «я вам нічєво нє должен» твій маршрут уже переплановується щоденно. І щоденно накопичується твій страх. А разом із ним збільшуються кортежі і кількість озброєної охорони, з якими ти їдеш тих клятих півтора кілометра до уже остогидлої Банкової.
Страх постійно заставляє тебе уникати інтерв`ю, прикриваючись нашвидкуруч знятими відосіками та блідими офіційними відеозверненнями.
Але не це є найбільшим жахом для тебе. Найбільшим кошмаром є люди.
Люди, які не мають цього самого страху, які уже відучились боятись, які залишили свій страх серед розірваних тіл побратимів та серед гулу артилерійських залпів.
Люди, які готові відстоювати свої погляди, які готові приймати рішення і діяти.
Люди, які своїми тілами, руками та розумом спинили ворога, та всі останні роки відчайдушно нагинали «вєлікую» Расію та сонцесяйного Пу, з яким ти так мрієш зустрітись задля селфі, нагинали і дерли їх на всіх фронтах. Воїни, волонтери, державні і громадські діячі, дипломати, інтелектуали, письменники, музиканти, блогери – їх десятки тисяч, компетентних, професійних, критично мислячих. Таких, що не ведуться на пропагандистські серіали, примітивні «Свати», тупу показуху і обіцянки-цяцянки.
Люди, які здатні аналізувати, систематизувати і робити висновки.
Саме вони, саме ці люди є для переляканого лідера живим нагадуванням його нікчемності та ницості. І Господь свідок.
І взагалі вважаю, що цей переляк навряд чи уже можна викачати просто яйцем чи дідівським методом злити віск. Думаю, що для його лікування мають бути застосовані більш сучасні методи, включаючи шинотерапію і гарячі тонізуючі коктейлі.
