Сьогодні монобільшість намагатиметься протягти через Верховну Раду законопроєкт №13107-д «Про професійну освіту». Ніби й непоганий євроінтеграційний проєкт, якби не обурливі мовні норми, які штучно вписано в його текст.
Законопроєкт перетинає одразу чотири червоні лінії в мовній політиці, які після Революції Гідності жодна влада не перетинала.
По-перше.
Пропонується запровадити навчання мовами національних меншин не лише на рівні шкільної та дошкільної освіти, але й на рівні освіти професійної. За бажанням 8 студентів у закладах профосвіти будуть створювати окремі групи з навчанням мовами меншин.
Це не передбачено жодними законами чи міжнародними угодами України і суперечить самій меті професійної освіти – готувати фахівців для роботи в Україні. Де мовою роботи, документації, надання послуг є українська мова.
По-друге.
Якщо в дитсадках чи школах навчання мовою меншин відбувається поряд з державною, тобто частина освітнього процесу все одно ведеться українською, тут пропонується навчання суто мовою меншини, а українська зводиться до однієї окремої дисципліни.
По-третє.
Навіть у садочках та школах українське законодавство надає право навчатися мовою меншини саме представникам цих меншин, а не кому завгодно. Натомість законопроєкт про професійну освіту такої умови не містить, тобто взагалі йдеться не про реалізацію прав меншин, а про штучне розмивання українськомовного освітнього простору з незрозумілою метою.
По-четверте.
Навіть у мовних нормах законів про середню чи дошкільну освіту не фігурують цифри мінімальної чисельності груп для навчання мовами меншин, бо це питання нормативних актів міністерського рівня, яке недоречно вписувати в закон.
Звичайно, і правники, і представники громадськості, і депутати з освітнього комітету чудово розуміють шкідливість і абсурдність цих норм. Тому освітній комітет, розглядаючи законопроєкт 13107 у першому читанні на засіданні 8 квітня одноголосно підтримав редакцію з виправленням мовних норм. Комітет сформулював ці норми по людськи і без небезпечних дурниць.
Однак представники уряду, перш за все віце-прем’єр Стефанішина та урядовий офіс координації євроінтеграції, по суті, змусили комітет зібратися повторно і повернути небезпечні норми в оновлений законопроєкт 13107-д.
Попри заперечення депутатів з «Європейської солідарності», «Голосу» і «Батьківщини», які не підтримали це рішення.
Головний аргумент урядовців: мовляв, ці норми ми погодили на переговорах з європейськими партнерами, зокрема з угорцями.
Проте на пряме запитання, чи після ухвалення навіть цих, відверто шкідливих для України, формулювань Угорщина припинить блокувати європейську інтеграцію України, урядовці, звісно, не відповідають ствердно, бо добре знають, що це не так.
Ніхто не заперечує потребу розумних компромісів з різними державами, чи тим більше захисту прав меншин. Але шлях постійних бездумних поступок, які закладають міни уповільненої дії, особливо на Закарпатті – це шлях в нікуди.
