Будь ласка, подивіться на фото. Це лікарка. Лікарці щойно підвезли дванадцятьох пацієнтів, одного за одним. Чотири з них померли у неї на руках. Вони теж на цьому кадрі, тільки їх не видно.
Ця світлина дає широкий простір для уяви критиків і глядачів. Як вам здається, що вона робить? Молиться? Якщо молиться, до кого і якими словами? А як вам композиція, враховуючи, що довкола точиться бій, і у тому бою зайняті і її чоловік, і син. А кольори? Правда, виразно кольори передані, особливо на обличчі і на руках? А тінь? Ви звернули увагу на тінь за пологом, і вам теж видно, що там хтось стоїть?
Або ні. Або ви за п'ять років не бачили цього знімка, і він взагалі не має шансів трапитися вам на очі. Спрацьовує внутрішня глушилка, яка запікує війну. Не чути, не бачити, не згадувати – ось життєве кредо, ось альфа і омега теплого світу, у якому «немає війни».
Щоб у воюючій країні у одних не було війни, інші мають вирвати жили. Мають надірватися, мають вихаркувати легені, мають по живому зрізати з себе шкіру. Бо тільки так це працює, на цьому кораблі, де «один за всіх», і де всі прекрасно розуміють, що один має здохнути, щоб вирівняти баланс.
Бо або від кожного потроху, або від одного все. І хіба вина того одного, що більшість проголосувала за другий варіант?
«Треба ще більше намагатися завершити війну» - говорить Зеленський, президент цієї більшості.
Тільки кому він це говорить? Хто мало старається, хто має іще більше постаратися? Ось такі, як ця жінка на фото? Ми з нею зустрічалися у суботу, вона постарається, і хлопці її також постараються. Їм треба просто пояснити, у якому місці і як вони повинні іще більше старатися, і чому їхніх попередніх старань виявилося замало.
Чи може вони не в той бік стараються? Може їхні старання заважають Зеленському закінчити війну? Так ви тоді прямо скажіть, пане Зеленський. Тоді наші старатися перестануть, але тоді доведеться старатися уже вашим.
Чи ви знову думаєте відпетляти? Я сумніваюся, що у вас вийде цього разу, вас відловлять, от побачите.
