На відміну від багатьох із вас, я не маю відповідей на всі питання. Наприклад, я не знаю, чи варто продовжувати боротися (через тиск на Конгрес і громадську думку, котрі досить чутливі до наших аргументів) із американсько-німецьким альянсом питанні ПП-2- чи доречніше зосередитися на витисканні більш-менш пристойних гарантій для нас уже в рамках прийнятого рішення? З одного боку, непохитна залізобетонна позиція виглядає виграшнішою. Більше того, цілком можливо, що саме вона, навіть у разі поразки в питанні щодо самого запуску газогону, дасть нам більш-менш реальні економічні та політичні компенсатори. Тим паче, що в ФРН після парламентських виборів суттєво зміниться баланс сил.
А раптом - ні? Хіба складно уявити, що німці та американці, ображені нашою невдячністю (вони ж реально втрачають десятки мільярдів щороку внаслідок антиросійськийх санкцій, введених на підтримку України) обійдуться якимись формальними обіцянками Кремля, котрі Путін порушить при першій-ліпшій нагоді? А раптом ця «образа» позначиться на політичній підтримці України (нам недарма нагадали про підписане в 2019 зобов‘язання імплементувати в національне законодавство формулу Штайнмайєра, котре призведе до неминучої катастрофи)? Чи може хтось гарантувати, що внаслідок охолодження стосунків із партнерами санкції не будуть послаблені? А якщо навіть цього не станеться, чи можемо ми виключити варіант, що зіпсовані стосунки не позбавлять нас шансу зберегти транзит після 2024 року, який нам поки що обіцяють?
Щоб більш-менш впевнено судити про це, нам із вами не вистачає ані компетентності, ані оперативної інформації, ані інституційної пам‘яті. Але відчуття розпачу моє пов‘язане з тим, що рівень розуміння ситуації людиною, котра формує нам зовнішню політику, ще нижчий. Він тупуватий, неосвічений, лінивий, самозакоханий і керується, переважно, особистими емоціями. Це означає, що правильне рішення може бути прийняте тільки випадково (як поламаний годинник показує двічі на добу точний час) - при всій доленосності його для країни. Маємо аналог (у мініатюрі) Карибської кризи та повного придурка на місці Кеннеді.
Ось що вони нам влаштували два з половиною роки тому.
