Ціль росії у її війні проти України незмінна – військовий розгром Сил оборони України. Попри величезну перевагу в ресурсах росії не вдається вирішити це завдання вже майже два роки. І нарівні з героїзмом українських військових і згуртованістю суспільства провідну роль у цьому відіграє західна підтримка. Саме вона посилює глобальний вимір російсько-української війни й унеможливлює досягнення росією своїх насправді наполеонівських цілей.
Ідеться насамперед про:
1 – анексію територій України, що на найвищому політичному рівні у москві проголошені «історичними російськими землями»;
2 – створення залежного від москви політичного утворення для врядування на тих українських землях, які не вдасться прямо підпорядкувати росії.
Але це все лише створить передумови для втілення російських глобальних планів. Перемога над Україною має відкрити шлях для відновлення контролю над колишніми республіками ссср, але вже на нових/старих, неприкритих комуністичною ідеологією, засадах російського імперіалізму. У росії чітко усвідомлюють: якщо впаде Україна, то повернути інші колишні совєтські республіки буде вирішуваним завданням; якщо ж Україна встоїть, то втрата контролю над Південним Кавказом і Центральною Азією – лише питання часу. Саме це визначає дії росіян у цих регіонах.
Напавши на Україну, росія вважає, що одночасно воює із Заходом і насамперед зі США. Отже, ще однією ціллю є створення політичних і військових умов для подальшої боротьби із Заходом за відновлення російської/совєтської імперії в обширах її найбільшої експансії після Другої світової війни.
У росії сподіваються на ефект доміно. Там переконані, що Захід, і насамперед США, зазнавши в Україні другої за три роки після Афганістану нищівної поразки, швидко втрачатимуть вплив у світі. Це побачать держави-ревізіоністи, погляди яких прикуті до України, та усвідомлять: вже можна. А отже, де-факто, а зрештою і де-юре, встановлюватимуть правила у власних зонах відповідальності/впливу. Як наслідок – уже за кілька років у світі встановиться новий багатополярний порядок, де всі важливі питання вирішуватимуть і отримуватимуть відповідну користь кілька великих держав, однією з яких буде росія.
У росії усвідомлюють, що не лише омріяна перемога над Україною матиме глобальний ефект, але й те, що досягти своїх цілей в Україні росія не може, не зруйнувавши глобальний порядок. Такий от парадокс.
У росії не тільки мріють і міркують, але й діють. За ці два роки москва створила неформальну коаліцію із залученням північної кореї та ірану, а також менш активною участю низки держав Глобального півдня. Залишаючись здебільшого неформальною, ця коаліція забезпечує політичну і матеріальну підтримку російської агресії, постачає артилерійські снаряди, дрони, а також інші засоби для російських збройних сил.
І недарма саме зараз у багатьох регіонах світу зростають проблеми. Ізраїль зазнав нападу з боку ХАМАС і веде активну війну на кількох фронтах. Вкрай загострилась ситуація у Червоному морі, де під загрозою торговельне судноплавство. Складна ситуація на Західних Балканах, на Півночі Латинської Америки. Активно триває політична й воєнна підготовка до масштабного конфлікту у Східній Азії, насамперед навколо Тайваню. Ці конфлікти начебто не пов’язані один із одним, але їхні організатори тісно взаємодіють і координуються свої дії. Активна силова боротьба за переділ світу розпочалася.
І точиться вона аж ніяк не тільки в суто військовий спосіб. Активно й узгоджено застосовуються підривні дії, засоби економічної, кібер- та інформаційної війни. Вбивають не тільки кулі і ракети.
На боці росії та її поплічників – великий привілей. Вони жорсткою силою борються за створення нового світопорядку, тоді як багато хто на Заході прагне насамперед м’якою силою утримати старий, сформований за результатами Холодної війни. росіяни гарно озброєні, а дуже давно відомо, що ті, хто покладається на силу у запровадженні нового, мають неабияку перевагу над прибічниками старого, які до того ж добровільно наклали на себе обмеження у способах досягнення цілей (means and ends).
Водночас якщо росіянам не вдасться розгромити ЗСУ на полі бою, то їхня глобальна конструкція якщо не буде зруйнована повністю, то суттєво підважена. Саме зміцнення українських оборонних і безпекових спроможностей і забезпечення стійкості суспільства й держави – найпростіший і найдешевший для Заходу спосіб зупинити рф та інші ревізіоністські держави.
Сьогодні Україна спроможна давати відсіч російській агресії за належної західної підтримки у військовій і економічній сфері. І не тільки на фронті. Хоча одним із пріоритетних завдань росії є перетворити Україну на failed state, або принаймні створити їй такий імідж на Заході, цю загрозу до цього часу вдається успішно долати.
Західна підтримка матиме ефективність, якщо буде продовженою (аж до припинення російської агресії), комплексною (політична, економічна, військова, безпекова, включаючи розвідку, кібербезпеку та протидію дезінформації), достатньою для стримування російського імперіалізму. І, що не менш важливо, обережно сміливою.
Останнім прикладом такого підходу є підписання 12 січня 2024 року Великою Британією Угоди про безпекову взаємодію з Україною.
Ця угода стала третьою такою угодою між державою, що колись була підпорядкована ссср, окрім держав Балтії, та державою, яка ніколи не була завойована росією. Перші дві, між Туреччиною та Азербайджаном 2020 року і скоріше консультативна між Францією і Вірменією 2023 року, мають вплив на ситуацію на Південному Кавказі та мало змінюють загальний баланс сил, хоча і мають відчутний загальноєвропейський вимір. Угода ж між Україною та Великою Британією є насправді першою, що торкається ядра колишньої російської імперії. Доктрину обмеженого суверенітету держав, що раніше входили в ссср, і яку росія втілювала понад 30 років, зруйновано. І дуже символічно, що цю угоду підписав саме Лондон, який впроваджує свою нову глобальну політику.
Ця Угода відкриває шлях і може слугувати прикладом для документів, які мають бути укладені між Україною і західними державами у розвиток Декларації G 7 щодо безпекових гарантій, підписаної на Вільнюському саміті НАТО 2023 року. На сьогодні переговори про такі угоди Україна веде вже з 11 державами. російська агресія проти України досягла протилежної мети, аніж планувалось у москві – Україна не лише отримала безпрецедентну допомогу з боку Заходу, але й закріпила її надання на майбутнє. А отже, нині вийшла із зони російського впливу. І це дуже важливо для майбутнього світопорядку.
Такі угоди про безпекову взаємодію поступово включають Україну в західний безпековий простір, не вимагаючи наразі присутності західних військових контингентів. Вони призвичаюють світ до участі України в Альянсі. І не тільки росію, але й Захід. Такі угоди створюють основу для вступу України в НАТО, питання якого було вирішене ще у далекому 2008 році у Бухаресті. А це, як зрозуміло, найкраща гарантія безпеки не тільки для Києва, але й для всієї Східної Європи.
Підписанням безпекової угоди Британія зробила великий крок у стримуванні росіян. Україні потрібно набагато більше, але не все й одразу, – велика дорога складається з малих кроків.
