Тихановська називає себе символом змін. Але насправді вона - живий символ саме цієї відсутності. При цьому особисто до неї важко пред'явити будь-які претензії. Вона-не політичний діяч, вона навіть не дружина політичного діяча. Вона абсолютно випадкова людина у білоруському політичному житті, втім, як і її чоловік, якого до виборів не допустили. Та й інші кандидати - абсолютно випадкові люди, які у результаті руйнування Олександром Лукашенком реального політичного процесу виявилися у центрі уваги і не могли зрозуміти рівня своєї відповідальності. Коли я чую, як Тихановська каже, що вона боїться за себе і своїх дітей, я можу тільки нагадати, що політик повинен ставити інтереси країни і людей, які голосують за нього, вище за сімейні інтереси, що він готовий цим пожертвувати, що врешті-решт розуміє міру відповідальності і міру жертовності своїх дій, що це може виявитися фатальним для нього і його близьких, для його дітей. А результатом має стати розвиток країни, зміни у ній. До речі, Володимира Зеленського та його родини це зауваження теж стосується.
Нагадаю, що у нашій країні часів Леоніда Кучми і Віктора Януковича влада теж намагалася обезголовити будь-який серйозний протест проти авторитаризму та диктатури. “Майдани без політиків” - типова ситуація, у якій або оплачувані владою “активісти”, або корисні ідіоти, або просто порядні люди, які нічого не розуміли у політиці, вимагали від депутатів і представників опозиційних партій не брати участь у протестному русі, не нести відповідальності за нього, приходити без партійних прапорів. І за цим завжди стирчали вуха чи адміністрації президента Кучми, чи президента Януковича, які прекрасно розуміли, що у такій ситуації не може бути й мови ні про який успіх. У цьому випадку протест рано чи пізно зведеться до нуля, і питання тільки в тому, наскільки інтенсивним буде застосування сили проти цього протесту.
Білоруси зараз перед такою ситуацією. Тому їм залишається тільки вимагати відставки диктатора. А українці у схожих ситуаціях відстоювали не просто обрання президентом Віктора Ющенка, але ще й не незалежність України від Кремля. Не просто відставку Януковича, але і євроінтеграцію України.
Коли ми побачимо на білоруських протестах гасла, що закликають не просто до відставки Лукашенка, не просто до нових виборів, але і до побудови демократичної європейської Білорусі, головним завданням якої буде вступ в ЄС і НАТО і вихід з союзу з Росією, ми скажемо, що Білорусь наближається до України, що ми маємо справу з відповідальними суспільством, представники якого готові сьогодні пожертвувати власними перспективами заради того, щоб їхні діти завтра жили у демократичній європейській країні. Саме у цьому потрібно побажати успіху і українцям, і білорусам.
