Ми вже натрудили язики, повторюючи, що в Україні «гібридна війна». Аж до того, що це словосполучення, здається, замилилося за змістом. Гібридна війна – це як такий собі «геноцид-лайт». Ну війна, так. Але гібридна, м’якенька, не зовсім повноцінна.
Якось забуваємо, що «гібрид-» - це додаток до основної війни, доважок, а не від’ємник. Що гібридність – це те, що погіршує ситуацію для українців на додаток до традиційних воєнних дій, це додаткова зброя.
І мета гібридної війни – зовсім не перемогти у головах, не переконати когось у чомусь, не забезпечити правильне голосування чи результати «референдуму». Мета гібридної війни точно така сама, як і у основного її підрозділу, там де воюють кулями, бомбами та танками. Мета – завоювання території.
Росії просто потрібна ваша земля, от і все. У буквальному, фізичному значенні. Щоб ви з’їхали зі своїх викоханих шести соток, а на ваше місце заїхали росіяни.
І коли, наприклад, топ-блогерка із тисячами підписників раптом заявляє «так давайте ім адесу аддадім, єслі там па русскі гаварят!» - то це зовсім не жарт. Це не смішно, бо саме цього і домагаються росіяни. Щоб українці віддали їм Одесу, Бесарабію, Слобожанщину, Сіверщину…
Вони просто хочуть нашу землю. І не треба дивуватися – що, у них своєї мало? Мало. Їхня земля загиджена і отруєна, не родюча, у поганій кліматичній зоні, угроблена їхнім керівництвом, вихолощена, не має інфраструктури. Іншими словами, там значно гірше, ніж тут. Саме тому орда штурмує Крим, готова купатися і варити їсти на морській воді.
Саме тому рекордними темпами заселяється окупований Донбас. Найгірше, найбільш депресивне українське селище все одно краще за діру, з якої вони повзуть.
Звичайно, вони під цим соусом скажуть і напишуть що завгодно, тільки щоб підкріпити свої претензії. Тим більше, чисто збройний варіант загальмував і більше не спрацьовує. Саме тому розігрується мовна карта. Саме тому їхній фюрер пише маразматичні з точки зору притомної людини статті, навіть перекладаючи їх на українську. Буде треба – він і на суахілі перекладе, не сумнівайтеся.
Бо під шумок гібридної піни кримська татарка Феруза відкриває кафе «Мій Крим» у Миколаєві, тому що з її Криму їх вигнали у п’ятнадцятому. Бо під цю музику дівчинка Таня уже сім років не може повернутися у власний дім у Донецьку, а жіночка Іра стільки ж часу спостерігає за своїм будинком у Ясинуватій. Через пости у вконтактє, який пише і викладає російський офіцер, який заселився туди разом зі своїм приплодом.
Вся гібридна надбудова працює на одне; це димова завіса, яка прикриває фізичне заселення росіян у квартири і будинки українців. А чинна українська влада перетворилася на генератор недолугих інформаційних приводів для загущення і посилення цієї завіси.
І їм це вдається. Тому що нація, яка мала б солідарно підтримувати свою армію і невтомно працювати над звільненням окупованих територій, погрузла у срачах. Чи схожий півник біля ОП на качура Приймаченко? От дійсно, проблема номер 1 у воюючій країні.
