Знаєте що? Не треба мене втихомирювати. Я оте ваше «цить-цить» уже вісім років чую.
Спочатку тссс, тихіше зі своїм Майданом, бо Схід і Крим не зрозуміє, і на них путін нападе. Потім тссс, тихо, не гойдай човна, бо нашого щура закачує. Тобто ви так вибори не виграєте, якщо будете з Вови обзиватися.
І от знову – закрий рота і сиди, бо фі таким бути, срачі влаштовувати. Ці ваші побоїща вакцинаторів проти антвиакцинаторів така брудна справа, ви нам аж біле пальто заляпали.
Тільки тут така справа.
Путін все одно нападе. Вовин виборець ніколи не проголосує за наших.
Кампанія проти вакцинації вестиметься незалежно від того, будемо ми говорити чи мовчати. Це зброя, направлена проти України з росії, вона долетить і вразить свою ціль, хочу я цього чи ні.
Але я перед своєю совістю буду спокійна, я знатиму що не змовчала, зробила що могла. І голос тихої власної совісті для мене набагато важливіший, ніж тисячі сторонніх голосів.
Російська пропаганда убила тисячі українців. Тисячі людей могли б жити, могли б зараз замовляти подарунки на Миколая, могли бронювати готелі на канікули. Молоді і старі, здорові і не дуже, енергійні та знесилені, різні як усі люди, кожен зі своїми тарганами і зі своїм унікальним внутрішнім всесвітом – всі вони лишилися б живими, якби їм не вклали у голову маячню про «ампутацію статевих органів» та «5G чіпи».
Так, я вже не добираю слів. Мені дуже шкода цих людей, які до останнього залишаються у свідомості і розуміють, що з ними відбувається. Неможливо уявити, як це – коли робиш останній подих з думкою, що цього можна було уникнути. Що ти лишився б живим, якби місяць тому сходив у поліклініку і зробив малесенький укольчик.
Зараз стрічка ФБ знову схожа на некролог. Я з великим сумом заходжу на сторінки загиблих людей і читаю їхні останні пости. Ось жінка у повному розквіт своїх 52-річних сил приймає вітання з днем народження і тішиться тим, скільки у неї хорошого, і діти радують, і батьки молодці, і свати класні попалися, готові на будь-який «кіпіш». Ось чолові заклопотаний бруньками на півоніях, щось там до зими не наросло. Ось смішні мемчики столітньої давності, ось хрестини, ось срібне весілля…
Не смійте ставити мене в один ряд із антивакциаторами, не смійте писати про нас як про дві сторони однієї медалі чи як про рівних опонентів. Між нами немає дискусії, між нами немає паритету.
Є ми, хто стоїть в обороні і захищає свою країну. І є вони, вільні чи невільні знаряддя ворожої пропаганди – це у кращому випадку. І усвідомлена зброя, диверсанти, вовки у овечій шкурі, які прагнуть убити якомога більше українців – у гіршому.
