Я зрозумів, нарешті, що саме мене так принципово відрізняє від більшості населення українського Фейсбуку в питанні завершення війни - на відміну від вас, я майже нічого не знаю. Причому, я не володію ані священним знанням тих, хто впевнений у необхідності негайно укладати угоду з московитами, ані тих, хто вважає необхідним її продовжувати.
Якщо говорити про перших, то я не знаю:
- чи дійсно вся проблема в територіальному компромісі -
або Трамп у властивому стилі видає бажане за дійсне;
- якщо політичні вимоги до України в тексті таки будуть, чи є можливим збереження суверенітету;
- чи буде містити угода західні, зокрема, американські, гарантії ненападу;
- чи будуть ці грантії виглядати достатніми, аби убезпечити це;
- чи вдасться закласти туди запобіжник на випадок, що західні партнери-гаранти дадуть задню щодо своїх гарантій.
Так от, із того мінімуму, що я таки знаю і в чому абсолютно переконаний, без відповідей на ці питання неможливо говорити, що мирна угода з московитами взагалі є реальною й не призведе до катастрофи.
Але з другою групою, тією, що за продовження війни, у мене проблеми не менші. Розумію, як виграшно мають почуватися їхні ідеологи, такі собі Черчілі навпіл із Бісмарками, віщуючи про «екзистенційну війну», де компроміс не можливий за визначенням.
До речі, а чому це вона, раптом, екзистенційна для Раші й Путіна? Два десятиліття до початку великої війни москалі жили так жирно, як ніколи в історії. І влада царя була непохитна, і громадська думка контролювалася, і опозиція навіть не попискувала, і армію відновили, і до Сімки приєдналися, і вуглеводнями тримали Захід за яйця дуже міцно. І все це, в голові посполитого москаля, завдяки його великому лідеру. Саме від багатства й ілюзії всемогутності виникла в Путіна ідея відновлення імперії - а не від екзистенційної небезпеки, як твердять наші високочолі метафористи.
Що примітно, я взагалі не чув від них відповіді на прості питання:
- якщо жодна угода з Путіним не можлива, то як закінчиться війна?
- якщо капітуляцією - то чия вірогідніша, враховуючи вдесятеро потужнішу економіку Московії, вчетверо більший людський ресурс і значно ефективніші інструменти примусу населення?
- враховуючи, що воюємо ми, переважно, за чужі гроші, що буде з Україною, коли в країнах-спонсорах зміниться влада й допомога зменшиться чи взагалі зійде на нуль?
- чи брав хтось до уваги, що в такому разі у наступні переговори ми увійдемо на значно гірших позиціях і поступатися доведеться значно більше?
- якщо нам пощастить не втратити підтримку союзників, то скільки ще років ви плануєте воювати й скільки населення буде тоді в Україні, враховуючи, що від економіки вже залишилися ріжки та ніжки (не кажучи вже про умови життя)?
- скільки ще життів українців вони готові покласти аби лише не домовлятися з клятим ворогом? І чи є серед цих життів вони самі та члени їхніх сімей?
На мій непросвітлений погляд, якщо не знати відповідей хоча б на ці питання, серйозно розмірковувати на тему продовження війни так само не можливо.
А, до речі, в мене є ще два принципові питання:
- чи є Зеленський достатньо компетентним для правильної оцінки ситуації та проведення переговорів?
- чи не впливає на обʼєктивність його суджень факт, що продовження війни відтерміновує втрату ним влади й неминучий суд (якщо не втече - К.В.)?
- чи не впливає на обʼєктивність його суджень (із протилежного боку) факт, що американці через ФБР-НАБУ публікацією чергових записів про корупцію здатні зробити його ситуацію ще більш критичною?
Втім, це питання риторичні. Бо мудрєйший український виборець кілька років тому вирішив, що оскільки провести стерильні вибори наразі неможливо, то війною й переговорами про її завершення має продовжувати опікуватися саме персонаж, який найменше до цього здатний.
П.С. Знаю, що питання які я тут поставив, мають нуль шансів бути популярними в дитсадку під назвою Український Фейсбук. Але хтось колись повинен починати про це говорити?
