Київ має лише декілька місяців для пошуку алгоритму справедливого миру, який не лише буде прийнятний для України, але й отримає підтримку ЄС та влаштує Трампа. Інакше карту нашої держави ножицями байдужості перекроюватимуть зодчі нової американської геополітики.
Один із них — радикальніша копія Трампа, щойно представлений кандидат на посаду віцепрезидента США Джей Ді Венс. Це йому приписують цитату: «Я маю бути чесним з вами, мені байдуже, що так чи інакше відбудеться з Україною». А ще він:
разом з іншими «респами» підписував звернення до Байдена із закликом припинити безлімітну «допомогу Україні», а також повʼязував її з «припиненням тиску» на московську православну церкву в Україні;
вимагав від Зеленського визнати, що Україна зрештою поступиться частиною своїх територій агресору, а також виступав за нейтралітет нашої держави («Заявлена Зеленським мета війни — повернення до кордонів 1991 року — це фантастика», — казав він);
«Проблема України — це не Республіканська партія, це математика. Україні потрібно більше солдатів, ніж вона може знайти, навіть за умови драконівської мобілізації. Їй потрібно більше зброї, ніж США здатні надати», — Венс.
Ну ви зрозуміли, — він один з апологетів жорстких перемовин Києва та москви. А ще він завзятий антиглобаліст, бо родом з регіону, постраждалого через перенесення виробництв за кордон, тобто виступатиме за конфлікт із ЄС.
Навіть за характером він подібний до Трампа, в минулому вони часто лаялися, Венс називав "Дона" фашистом, а той у відповідь принижував молодого політика. Та спільна схильність знаходити прості рішення складних проблем зріднила політиків.
Таких, як Венс, чимало. Ось, наприклад, ексдиректор національної розвідки Річард Гренелл, претендент на високий пост в адміністрації консерваторів, взагалі запропонував створити в Україні декілька автономних зон і заблокувати членство в НАТО.
Питання не лише у прізвищах: після епічного фото Трампа — із закривавленим обличчям та піднятим жестом «Боротьба» — президентські вибори в США зі швидкістю кулі вийшли за межі раціональності та перетворились на суцільне видовищне шоу. І агресія тут приходить на зміну розважливості: виборцям кортітиме емоцій і тільки...
Шоу — це територія Трампа, який — за всіма законами драматургії — “перемагає смерть” і утверджується як “борець та мученик”. Це не лише розганяє рейтинг, але й додає кандидату впевненості. А впевненість змінює політичну парадигму: якщо під час першої президентської каденції Трамп "розгубив" відсотки своїх обіцянок, то зараз він візьметься втілювати найрадикальніші із них.
На жаль, очікувати з боку демократів особливого опору не варто: похилий, кволий демократичний лібералізм невпевнений у собі, навіть не здатен себе захистити, і програє політичне змагання політичному анархізму.
З українського погляду, трампізм — це "миротворчість з глушником", яка спроможна продірявити політичну голову кожному, хто не згоден з її думкою. Києву важко буде вести дискусію з Вашингтоном доти, доки путін серйозно не накосячить у взаєминах з лідером Білого дому.
Саме тому Україна і повинна поспішати в пошуках спільної позиції з євроспільнотою, яка може зацікавити трампізм нового розливу.
