До саміту НАТО у Вільнюсі лишається менше місяця. З одного боку, російські пропагандисти верещать, що «вапрос о члєнствє уже нє стоіт». З другого боку, заступник голови президентського офісу Ігор Жовква повідомив, що від 20 (з 31) держав-членів НАТО «є формалізація підтримки» членства України в Альянсі.
Пропагандистів московії слухати навіть не смішно. Як кажуть, «помічено маніпуляцію»: вони намагаються створити картинку, ніби позиції України погіршились. А це неправда.
Хоча ми розуміємо, що 12-го липня в НАТО ми не вступимо – бо країну під час війни до НАТО не приймуть. Та це означає, що насправді Україну цікавить інше: яким буде реальне наповнення двох тез, що їх обговорюють на різних рівнях, і які раз у раз виринають у медіа.
Перша теза: яким саме буде шлях України до НАТО. «Ні» Україні ніхто не каже – тож залишається питання «як».
Друга: якими будуть гарантії безпеки України, власне, до вступу.
Шлях України до НАТО, найпевніше, ітиме за особливою процедурою. І цю процедуру якраз і мають обговорюють зараз, і її мали б оголосити на саміті. Якщо не оголосять – це буде важка дипломатична поразка. У будь-якому разі, у Вільнюсі партнери оцінюватимуть три наші сторони.
Перша, зрозуміло, – військова. ЗСУ тут показують приклад, як натівська зброя і натівські стратегічні й тактичні схеми, у поєднанні з українським завзяттям і знанням ворога, ведуть Україну до перемоги.
А от щодо інших двох – попереду у нас важкі баталії. Бо друга – це вирішення спірних питань з усіма країнами-членами НАТО. Наприклад, Швеція, яка давно вже мала вже стати членом НАТО, затрималась зі вступом через позицію Туреччини. Україні доведеться діяти віртуозно і несподівано – аби ніяка Угорщина і Ко не змогла нам завадити. І тут питання не краси публічних виступів – а багаторівневої професійної роботи спеціалістів.
Нарешні, третя сторона – це відповідність України критеріям для вступу в НАТО. Як і у випадку з ЄС, це - насамперед питання демократії. Тож від опозиції владі доведеться відчепитись; свободу слова доведеться повернути; децентралізацію – підтримувати; а от про мрії перенести у післявоєнний світ звички «монобільшості» владі доведеться забути назавжди. За цим партнери слідкуватимуть дуже прискіпливо.
Власне, все це буде вже після Перемоги. А що буде між Перемогою та вступом? Якраз перед нами постає питання гарантій. Їх – кілька рівнів.
Найвищий – це готовність Заходу воювати пліч-о-пліч з українцями. Екс-генсек НАТО і колишній радник Президента Порошенка Фог Рассмунсен уже припустив, що кілька держав-членів Альянсу можуть на це піти. Офіційих підтвреджень поки нема, та з історії воєн добре відомо, що участь громадян інших країн може бути і добровільною. А от кількість і оснащення добровольців дуже залежить від ставлення до цього відповідних держав. І тут можливі різні варіанти. Важливо, щоб якийсь із них був оголошений – аби росія теж розуміла, чим їй загрожує нова агресія.
Крім того, важливі зброя і технології. Тут на Заході мають зняти обмеження і запустити механізм, який дозволить залучати не «те, що дають», а «те, що потрібно». Чи це буде ленд-ліз, чи якийсь інший механізм – та Україна має чітко розуміти, де їй узяти необхідне для перемоги. У свою чергу, це вимагає відповідного розширення воєнного виробництва союзниками, наявності фінансових ресурсів, і – що дуже важливо! – власне, українського виробництва (або самостійного, або спільного з партнерами).
Тим часом мають працювати санкції. Адже сировинна природа російської економіки, попри зрозумілі вади, має й суттєву перевагу: здатність дуже швидко відроджувати і нарощувати постачання товарів на ринки і надходження валюти до бюджету. А це все – технології і масове виробництво. Без посилення санкцій росія зможе вести війну роками.
Зрештою, залишається базове питаня: хто за все це заплатить. Тут рішенням проблеми є і конфіскація російських коштів, і допомога союзників, і стимулювання інвестицій та відродження, власне, української економіки. Як і в питанні критеріїв для вступу до НАТО і ЄС, тут дуже багато залежить від сприйняття союзниками внутрішніх процесів в Україні. Будь-які спроби влади обдурити, «стирити» і «роздерибанити» кошти партнерів – це все матиме фатальні наслідки для України. Перехитрити не вдасться. Чим швидше це зрозуміють можновладці – тим краще.
І далі ж буде!
