1. Кремль погрожує, бо хоче знову стати «гравцем»
Грізна заява МЗС РФ — це не про Іран. Це про сам Кремль.
«Ми застерігаємо США навіть від самої думки про допомогу Ізраїлю».
Путін хоче виглядати антагоністом Заходу (це удар і по Китаю, який теж претендує на цю роль) не лише в Україні, а й на Близькому Сході. Це спроба нав’язати себе як силу, з якою змушені рахуватись.
РФ хоче перехопити ініціативу в очах «глобального Півдня», зробивши Тегеран своїм тимчасовим інструментом. Не більше.
2. Путін — не захисник Ірану, а гравець, який готовий ним пожертвувати
Москва не здатна захистити Іран. Але вона здатна:
втягнути США у другий фронт, щоб зменшити тиск на себе;
підставити Тегеран, щоб самому виглядати «обачним посередником»;
відбілитись, видавши Іран за головне зло.
А коли Іран почне програвати — Кремль мовчатиме. Як мовчав у Сирії.
3. Для України — це і загроза, і вікно можливостей
Так, Москва прагне розмити українську війну. Зробити її «однією з багатьох». І коли з’являється інший емоційний фронт — Україна зникає з новин, а зброя — з ленд-лізу.
Але!
Якщо противник один — Москва — значить, це не дві війни, а один фронт боротьби за майбутнє світу.
Це шанс для гас — пояснити, що Ізраїль, Тайвань і Україна — це одна війна. Просто на різних театрах.
❗️І головна помилка Банкової — що вона досі цього не зробила.
4. Трамп не терпить, коли його ставлять перед вибором
28 лютого, в Овальному кабінеті, Зеленський змусив Трампа обирати: або він, або Путін
.І Трамп зненавидів його. Не за Україну — за приниження
Сьогодні Путін робить те саме: кидає Трампу виклик через Ізраїль. Але це гірше — бо Ізраїль для Трампа не союзник, а частина його ідентичності.
У цьому сценарії Путін ризикує стати ще токсичнішим, ніж Зеленський. І якщо так станеться — Україна знову отримає шанс.
5. Москва хоче, щоб війну в Україні забули. Але це не вийде
Кремль хоче сказати:
«Ви добили Іран — залиште нас у спокої».
Але війна в Ірані не стане емоційною для Заходу. Там не буде історій про розбиті школи і вбитих дітей. Там — лише військові цілі. Тому емоційного співчуття не буде.
У західному світі все просто:
Ізраїль — свої. Україна — майже свої. Росія — ворог. Іран — зло.
Поки така ієрархія зберігається — Путін не отримає реваншу, навіть якщо Зеленський зникне з обкладинок.
✅ Отже,
Путін діє як провокатор. І хоче стати корисним для Трампа. Але — перегинає.
Бо змушує Трампа обирати. Як це зробив Зеленський. І Трамп не забуває приниженя змушеного вибору.
І якщо одного дня токсичність Путіна і Зеленського у свідомості Трампа зрівняється —
ось тоді відкриється реальне вікно для України в Овальному кабінеті.
Не в пропаганді. Не в дружбі. А в тому, що Кремль стане непотрібним, а Київ — знову корисним.
