Пряма мова Верещук: "Мої рекомендації українцям на тимчасово окупованих територіях залишаються тими самими:
російські паспорти не брати;
з окупантами не співпрацювати;
за можливості виїхати;
чекати ЗСУ".
Пряма мова Лубінця: "Я б порадив брати російський паспорт, все ж таки для себе прийняти рішення вижити. Це найголовніше. Ми розуміємо, що це відбувається під тиском, фізичним тиском."
Нема нічого легшого, ніж виховувати уявних дітей. Нема нічого простішого, ніж перемагати в уявних битвах і боротися з уявним ворогом.
Так би вони, звичайно, застрелилися, але Крим не віддали. А Херсонщина і Запорізька область - це ж не Крим.
Коли два топ-посадовці в один день виходять із діаметрально протилежними повідомленнями з цієї болючої теми, це ж не випадковість. І Верещук не просто так кинулася на амбразуру.
Те що їй байдуже репутація - ми знаємо. Яка може бути репутація у людини, яка власноруч запускала маршрути на розмінованому Чонгарі і найбільш агресивно заперечувала можливість вторгнення.
Той факт, що вона досі при посаді, насправді набагато більше говорить про зелену владу, ніж усі щоденні звернення Зеленського.
Але відповісти колись доведеться. І дати пояснення, чому була зірвана евакуація перед вторгненням, чому у перші дні вторгнення людям дали смертельно небезпечні вказівки, як от виїхати з Києва і пересидіти на дачах, чому гуманітарні коридори не були ніякими гуманітарними і біженців розстрілювали у зручних для росіян скупченнях.
Чому не були розгорнені пункти прийому у тилу, не було ніяких запасів і домовленостей з пансіонатами і санаторіями на такий випадок. Чому гуманітарна допомога фурами і вагонами пішла у магазини.
Тисячі бюджетників лишилися на окупованих територіях і стали першими жертвами тортур і залякування. Їм відразу припинили виплати, а на питання освітян, що ж їм тепер робити? У нашому уряді дали роз'яснення: звертайтеся до своїх територіальних громад, це вони вас повинні забезпечувати. Це в окупації, так.
Доки могли, українці збирали кошти і перекидали на карти тих, хто лишився під окупантами. Але ця шпарина швидко закрилася.
Так, у неволі є люди, які принципово відмовляються від російського паспорта. Вони не можуть звідти виїхати без документа, вмирають з голоду.
Можна тільки здогадуватися, як би себе повела Верещук на їхньому місті. Моя особиста думка - вона б не голодувала. Скоріше була б на стороні тих, хто морить голодом.
