Нещодавно пост у Олексій Петров прочитала - роздуми про страх війни і про необхідність воювати. І там така фраза, дослівно:
«Декілька днів тому спіймав себе на думці, якщо Бог врятує і я доживу до нашої перемоги, напевне поїду з країни. Це якщо звичайно, ми, як нація, знов почнемо танцювати по політичних граблях. Головне повністю виконати свій обов’язок громадянина. Щоби потім можна було спокійно дивиться в очі матусі, дружині, дитині… онукам».
Я хочу цю фразу написати весь цей останній рік. Але я не воюю, я не маю права на цю фразу. Хоча, чесно, в голові постійно сидить думка: ми маємо перемогти, покінчити з оцим звіром, а потім я не хочу бачити це бл&&&во.
Мені весь час мережа підсовує оце одоробло, яке на скрінах. Зараз воно в антикорупційних органах вже. А вчора я 20 секунд слухала його пісню на мотив Владімірський централ, але там щось про село було. Воно ще і співає, бльо(
І це я не дивлюсь цирк, який називається єдиний марафон. Хоча бачила відголоски: коли Мойсейчук водила його полями і типу делікатно хіхікала, коли воно матюками давало інтерв‘ю.
Сьогодні мені на пошту надіслала питання одеська соціологічна служба. Я почала відповідати. Питають про ставлення до певних персон одеського політикуму. От щоб ви розуміли - питають про ставлення до Скорика, екс-голови ОДА, нардепа від опзж, покидька, на руках якого кров одеських майданівців.
І якби там лише прізвища того цапа було!.. Там всі такі. Їх підняли з помийки, куди їх було викинуто одеситами, обтрусили, потикали паличкою, щоб пересвідчитися, що живі, і тепер пропонують одеситам. До виборів же готуються. Арестовича там теж, до речі, впарюють.
Ми маємо все робити, все-все, що залежить від кожного із нас на своєму місці. Нам потрібний не просто мир, а перемога. Це вже зрозуміло навіть найгіршим песимістам.
Але далі я не хочу бачити продовження їхнього довбаного шоу(
