У Древній Греції вино розбавляли водою. Лише «особи похилого віку», за тодішніми мірками – від 35-40 років, вживали не розбавлене. Річ в тім, що людина, її особистість – це не просто мозок із переплетінням нейронних зв’язків. Це лише наш "процесор". А на нього без зупинки ллється всіляка «хімія» - гормони. Саме вони визначають роботу центрального процесору та ті команди, які від нього походять. Саме тому за тих самих обставин та сама людина ухвалює протилежні рішення – в залежності від кількості та якості гормонів, щойно «вколотих» в організм. Все це до купи й ще багато іншого носить назву гуморальна система. Й саме тому молодій здоровій людині за великим рахунком не потрібні жодні стимулятори – він весь час перебуває «під кайфом» від величезної кількості гормонів, що виробляє його організм: адреналін, дофамін, мелатонін…
Але природі, яка конструювала цей механізм протягом мільйонів років, геть не цікаві живі організми, не здатні народжувати нащадків, передавати у такий спосіб інформацію, записану в генах. Отже, із завершенням фертильного періоду людський організм починає «збоїти», всі системи цієї біологічної машини працюють дедалі гірше, аж поки вся конструкція не спроможна буде виконувати функцію життя. У нашого виду цей «виправданий» строк існування обчислюється десь трьома десятками років.
Але ж людство вигадало гуманізм й нині вже не прийнято відвозити старих людей в ліс на смерть, аби ті не обтяжували існування молодого покоління. Проте, старече життя без гормонального кайфу втрачає сенс, позбавляє блиску в очах й жаги до життя, яка в нас запрограмована як один з головних інстинктів. Аби створити ілюзію життя «як раніше» людство вигадало безліч стимуляторів гормональної системи.
Існує теорія, за якої алкоголь, тобто результат бродіння будь-чого, став грандіозним двигуном прогресу. Аби мати можливість збирати врожай, обробити його й дочекатися результатів бродіння, людство перейшло до осілого способу життя. Я все дитинство мріяв бути піратом чи принаймні відкривачем нових земель. Аж доки не дізнався що доводилося пити першовідкривачам із вождями племен, на чиїх територіях опинялися знедолені моряки. Аборигени Океанії збирали зерна чи-то паростки цукрової тростини, а потім сідали навколо великої ємності. Вони жували оте рослинне, змочуючи власною слиною, а потім випльовували у спільний казан. Все це мало настоятися й добряче забродити протягом кількох днів. Вуаля: вишуканий напій для свят й укладення мирних угод готовий. Й нещасному Куку доводилося все це пити заради зміцнення дружніх зв’язків. Раптом він не зміг стримати огиду й саме через це аборигени ним закусили?..
Нині процес впливу на гуморальну систему людини значно вишуканіший. Останній бомж, що заливає оченята десь у сквері пивом «Арсенал» з пластикової пляшки, виглядає значно цивілізованіше, аніж вождь найславетнішого племені Нової Гвінеї. Що вже казати про прекрасних дам й панів у шатах від французьких дизайнерів у ресторані «Мішлен».
Але суть залишається тою самою, що й минулих тисячоліть: активізувати гуморальну систему, здобути додаткову дозу необхідного гормону.
Я не є наркологом й не бачу принципової різниці в дії алко чи нарко. Кажуть, що наркотики руйнують нейронні зв’язки й призвичаєння до вживання наркотиків відбувається швидше, ніж у алкоголиків. Але тут причина вочевидь, в іншому. Чомусь людина не стає наркоманом, люблячи відпочити після важкої фізичної праці, й від сексу не відмовляється, від захоплення грою улюбленої команди не вмирає передчасно. Все це, як і решта того, що нам подобається, приводить до вироблення додаткової дози гормонів радості. Щоправда, майже в усіх випадках для отримання «дози» доводиться докласти певних зусиль. А от у випадку алкоголю чи наркотику ця умова скасовується. Просто вживай більше, ще більше – й буде тобі щастя задарма. Правда, недовго... Природа й це передбачила: за надмірного використання штучних стимуляторів гуморальна система скаже: «Стоп!» - просто зламається, як це відбувається, скажімо, з системними наркоманами, для яких життя існує лише у двох формах: страждання, коли немає дози й короткий час позбавлення страждань після уколу чи пигулки.
Отже, проблема не стільки у споживанні нарко, скільки у надмірності. Як колись переконував мене досвідчений наркоман: нині все змінилося, драгділер намагається піклуватися про клієнтів, аби ті жили довше, ходили на роботу, заробляли гроші, частина з яких призначена йому «за послуги». Бо «кончений наркоман» неплатоспроможний. Тому й наркотики стали менш небезпечними. Люди десятиріччями сидять на «колесах» й дехто ще не втратив людського вигляду.
Останні десять рокі вчені та педагоги спостерігають яскраву деградацію когнітивних здібностей молоді, оте широко відоме вже «кліпове мислення». Більшість з них не вживає наркотиків, але всі ознаки наркозалежності наявні. Цей ефект пояснюють широким розповсюдженням соцмереж. Люди буквально залипають в них, радіючи лайкам й бугагашечкам. Це називається – полювання на «дешевий дофамін». Просто проводячи пальцем по екрану, ти натрапляєш на черговий смішний малюнок, оголене тіло красуні, або ж коротеньку цитатку «великих людей». Побачив, прочитав – маєш крапельку дофаміну, ендорфіну, серотонину чи окситоцину. Але природа створювала наш організм на засадах двох головних принципів: винагородження чи покарання. Звідси – біль та радість як фундамент нашого існування. Але раніше все це ставало результатом певних дій – правильних чи помилкових за логікою природи. Нині все це скасовано: просто тицкай пальчиком в монітор: все буде дофамін!
Але соцмережі не забороняють на відміну від нарко, та це й неможливо. Тому нинішній пароксизм боротьби зі споживанням нарко, тютюну й алкоголю (нині до них додалися солодкі напої, жирна їжа, продукти із вмістом глютену, холестерину, тощо) може пояснити єдиним: це вигідно наркомафії; виробникам кави, як альтернативи пиву чи вину; продавцям «електронних приладів доставки никотину»; компаніям з виробництва незлічених дієтичних продуктів й дієтологічним шарлатанам.
Не бачу підстав для переслідування наркоманів. Від нас приховують беззаперечну істину: всі ми наркозалежні. Це чудово зрозуміли автори голівудського серіалу-утопії, назву якого забув. Серіали ніколи не дивлюся, але з пари переглянутих серій зрозумів головну ідею мабутнього світу тотально щасливих людей. Світ перетворюється на всесвітню диктатуру, про що так мріяли більшовики. Люди з народження поділені на касти. Виконання команд стимулюється наданням наркодози. Ідеальна схема: все як у дикій природі – щастя дозоване, за нього слід боротися, нагорода гарантована державою. Всі ситі, у світі тотальна стабільність… Що ще треба для щастя?
