Читаючи про враження інших від подій на Донбасі та на Курщині, дозволю собі ось таку думку:
У війні, коли ворог переважає тебе в кількості, деякий розвиток подій може бути неминучим. Тобто на тому напрямку, де сконцентровані найбільші сили ворога, скільки наших не кидай - з великою вірогідністю на перебіг подій кардинально це не вплине. У нас немає стільки людей, щоб переломити ситуацію. Якщо ми кинемо туди ще сотні та навіть тисячі наших бійців - у ворога все рівно буде перевага. Бо він обрав цей напрямок, як головний.
Тобто за одним сценарієм, ми можемо вперто хапатися за Донбас, і "на виході" мати або незначні результати, або ніякі. Принаймні все про це свідчить - якби були несподівані рішення саме там, на Донбасі - ми би їх застосували. За іншим сценарієм, ми маємо те саме, але на додаток вже ЩЕ ЩОСЬ, чим можемо торгувати з росіянами. Навіть якщо цей важель у вигляді Курщини не потягнув за собою відведення військ з Донбасу - він потягнув їх відведення з інших напрямків. І можливо недалекий той день, коли ми звільнимо шматок території на Херсонщині, або на Запорізькому напрямку, або ми вичавимо їх з Куп'янського.
Моя позиція - НЕ все, або нічого. Але брати те, що погано лежить, аби поступово, крок за кроком, здобути інші позиції. Ти береш зараз ЩОСЬ, закріплюєшся, та звідти вже маєш ширше бачення. Твоє планування подальшого розвитку подій вже засноване на нових даних.
А на Донбасі ми би спалили більшу кількість своїх людей, при досить слабких шансах перевернути ситуацію.
