Життя схоже на суміш з подій, нашого до них відношення, мрій, фантазій, бажань, розчарувань, і в деякій мірі ми можемо в цю суміш додавати власні інгредієнти.
Додамо страх, паніку, або ж байдужість - отримаємо отруту, з якою жити стане складніше.
Додамо віру, надію та наполегливість - пройдемо ці жахливі часи навіть з вигодою для себе.
Додамо бездіяльність - отримаємо втрату дорогоцінного часу.
Додамо лінь, апатію - отримаємо те саме, що й попереднє, та вб'ємо власні перспективи на додачу.
Додамо старі звички, старе оточення, які нас тягнули вниз - і застрянемо під грудою каміння якщо не фізично, то психологічно.
В суміш під назвою "наше життя" хтось додає простих людей, які звикли називати себе маленькими, бо так зручно тікати від відповідальності. Додає і наслідує.
Хтось навіть не замислювався, з чого його життя складається взагалі, не розбирав цю суміш на інгредієнти та не думав, чи треба щось змінити. Чи треба щось додати. Чи треба чогось позбутися.
А війна топчеться по нашому шляху...
Війна забирає те, що нам дороге. І перериває життя. І змішує всі інгредієнти, змушуючи нас, нарешті, переосмислити те, чим ми жили до цього часу.
Сидячі в темряві перед руїнами власного дому - ми здамося чи стиснемо кулаки з наміром вистояти?
Стискаючи голову руками, десь в закутку, коли дім здригається від вибухів - ми хочемо з ними домовлятися чи хочемо їх розірвати на шматки?
Втративши все, ми далі по життю підемо переможеними, чи зробимо все, щоб вийти на шлях переможців?
Не ми це почали. Але саме у нас є величезний шанс наситити цю суміш під назвою "наше життя" саме тим, що нам буде на користь. У них цього шансу немає - вони нічого не розуміли, не розуміють та не зрозуміють.
А ми інші.
Ми зможемо.
Скажіть, що це так. Хоча би кожен особисто для себе.
