«Ідіть ви до дупи!»- хвацько сказав персонаж Володимира Зеленського в обличчя «представнику МВФ», який начебто хотів … розмістити в Україні токсичні відходи. Памʼятаєте, була колись така пострадянська лякалка, яку жваво підтримували росіяни - і яку втащив Зеленський і його «Квартал» у серіал «Слуга народа» (і фільм, сформований за ним).
Народу «зайшло». Люблять у нас хвацькі відповіді. Особливо коли відповідальність за них не настає. Адже сезон у серіалі на цьому ефектно закінчився. «Слуги» навіть заходилися перепощувати цей фрагмент по соцмережах, захоплюючись «твердістю президента» 28 лютого в Білому домі.
От тільки в реальному житті настає «завтра». Ранок після вечірки.
У міжнародній політиці важить результат. Красота пози цікавить хіба що біографів. А націю цікавить - що буде з усіма нами. І відповідь на це влада дати зобовʼязана.
З серіалу час виходити в реальність. Повідомлення Зеленського про те, що йому «прикро», як «пройшла зустріч у Білому домі», натякає на намір Банкової повернутися на конструктивний курс із США. Зокрема, щодо припинення війни.
Зрештою, після вельми холодного душу в Лондоні, де європейські союзники чітко висловились за збереження трансатлантичної єдності і - прямо - за необхідність порозумітись із Трампом, особливих варіантів і не було.
Коли на вулиці дощ, ви не клянете воду, а берете парасольку.
Тепер дуже важливо, якими будуть для України подальші умови. Перед 28.02, коментуючи угоду «про угоду про копалини», Трамп сказав поміж іншим (і на це у нас звернули мало уваги, а дарма): «угода дає Україні можливість боротися». Це - посилення переговорної позиції. Говорити про мир, будучи здатним вести війну далі - набагато сильніше, ніж рахувати, на скільки ще вистачить ресурсів.
Тож перше питання - чи зберігається така можливість після повернення української влади за стіл із американською (в якому б форматі це не відбулось).
Друге, повʼязане з цим, питання - а які тепер умови припинення війни обговорюватимуться. Позиція росіян багато разів озвучена і неприйнятна - віддати Крим і 4 області цілком, а «мир» будувати «на основі Стамбульських домовленостей», начебто «парафованих українською делегацією».
Спецпредставник США Віткоф віддзеркалив цю позицію - і не ясно, наскільки її поділяють інші представники адміністрації.
Третє - як домогтися, щоб росія не могла напасти знову. Європейці слушно називають «гарантією #1» ЗСУ. Але тут-таки додають про необхідність участі і підтримки США. Зрештою, оголошене сьогодні переозброєння Європи потребуватиме часу - а росія не чекатиме.
Тож яка позиція Вашингтона?
І це тільки перші питання, які можна продовжувати і продовжувати. Україна має знайти на них відповіді, достатні для виживання, безпеки і розвитку. Хто їх шукатиме? Єрмак? 5-6 офіс-менеджерів? Може, вони вже достатньо «нашукались»?
Петро Порошенко озвучив ідею призначення спецспредставника для переговорів. І загалом - формування професійного уряду єдності. Цими днями у постах експертів раз по раз також лунала вимога призначити професіоналів керувати міністерствами, напрямками і галузями.
Зараз - прекрасний час для таких змін. Бо нині - момент вибору: вибратись із кризи, чи знову до неї зануритись.
Але часу на експерименти Україна не має. Бо посилаючи партнерів і колег «до дупи» що в Україні, що за її межами - можна самим отам опинитись.
