"Не нийте під руку, заради бога" - Тамара Горіха Зерня

"Не нийте під руку, заради бога" - Тамара Горіха Зерня

Щойно на нервах випхала ногами з друзів чоловіка, який бухтів: судячи з дописів волонтерів, на фронті самі машини потрібні. А вагони гуманітарки де? Де я вас питаю? - волав у польське небо цей сивий дядько.

Вкид про "вагони" багатьом дав залізне виправдання. До того хтось не допомагав українцям, бо просто жлобився, а тепер не допомагає, бо "вони і так все розкрадуть".

Дивіться. Під "вагонами" переважно мають на увазі гуманітарну допомогу цивільним. До речі, багато західних благодійників ставили чітку умову: наші внески використовувати тільки для мирного населення, жодної копійки на армію. І припиняли співпрацю з фондами, коли бачили у звітах на сайті придбану форму чи тепловізори.

Це право дарителя, і не в останню чергу тому в Україні відокремилися фонди і го, які працюють тільки з цивільними.

Ми з Ірою теж були дотичні до цієї роботи, і я можу сказати: все що надходило у Київ, роздавалося і розвозилося з коліс. Ніхто ці памперси чи макарони собі не крав. Великим гуманітарним хабом був південний вокзал, через які проходили тисячі біженців щодня, їли там, брали одяг та все необхідне. І хай хтось спробує сказати, що когось обділили.

Що стосується воєнної теми. Базові речі, такі як форму і спорядження, люди переважно купували за свої або силами друзів-родичів. Ну це у нас так було, так зробили знайомі мені чоловіки і знайомі знайомих, тому роблю припущення, що це поширене явище.

З броніками і шоломами проблема у тому, що їх в Україні не було. Фонди допомогли із купівлею за кордоном, завезли сюди чимало і поштучно, і маленькими партіями. Крупні партії від тисячі штук робили одиниці, такі як Справа Громад. Пізніше дозріли державні поставки, і дефіцит броні частково закрили.

А машина - це не та штука, яку пересічна родина може просто так купити і віддати у військо. Звичайно, якби кожен мобілізований притягнув за собою джип на мотузочці, волонтери у цю тему б не рипалися. До слова, так теж робили, і це не поодинокі випадки, багато хто у тероборону не прийшов, а приїхав, і так і лишився зі своїм авто.

Бляхи і корчі з Європи - тимчасове рішення для затикання дір. Альтернативою могло б бути масове вилучення машин на потреби армії всередині країни. Звичайно, тоді б змогло евакуюватися менше людей.

Коротше, я тішуся, що це рішення треба було приймати не нам. Кожен варіант поганий, особливо якщо озиратися назад. Гори спалених авто на Київщині, колони машин, які окупанти вкрали і вивезли на росію та білорусію... Якби знав наперед, їх можна було б використати інакше. Якби.

Я не виключаю, що для перемоги над росією нам іще доведеться віддати набагато більше. І свої машини, і свої квартири, і свої руки-ноги-голови. Можливо, прийдеться і на воєнних заводах попрацювати, і на відбудові.

Доки допомога армії є добровільною, тобто волонтерською - мовчки поставте свічку за здоров'я людей, які це роблять і нічого від вас не вимагають.

І не нийте під руку, заради бога.