Я думаю, що цей вірш Богдана Стельмаха, написаний ще 2018 року, мають вивчити не тільки українські політики і ті, хто поклав собі за мету робити щось у цій царині, але й більшість лідерів у Європі. Не знаю достеменно, чи хтось узявся перекласти доволі простенькі рядки англійською, німецькою та французькою (найбільш вживані мови на теренах ЄС), але той, хто це зробить, матиме безсумнівний успіх.
Бо не минає й дня, щоб ми, в Україні, не переконувалися у зловісній пророчості поетового застереження. Не кажу вже про лінгвістичні вправи наших, з дозволу сказати, сусідів перед розв'язанням кривавої бійні на Сході та Півдні України. Омину навіть тему, яка щораз то гучніше зринає в інформаційному просторі через дивні бажання президента Зеленського таки "зустрітися посередині" і "поговорити тет-а-тет" з путіним, - це тема окремої розмови, і окремого вивчення фахівцями з комунікацій та психології. Візьму лише кілька найсвіжіших прикладів.
Зокрема епопею з евакуацією героїчних захисників "Азовсталі". Поранені і виснажені понад 80-денним поєдинком зі значно більшими і озброєнішими окупантами, вони потрапили на підконтрольну ворогові територію. Фактично - у концтабір.
Воно б нічого, якби отой ворог керувався усталеними правилами та законами ведення конвенційних воєн, якби його армія розуміла межі допустимого з точки зору гуманітарних норм. Далебі, - рашисти, попри можливі домовленості з Києвом (отут підреслю - можливі, бо направду ніхто з посполитих в Україні не може сказати достеменно, чи були такі домовленості чи ні), наступного ж дня заявили, що про ніякі обміни "азовців" не може бути й мови. На столі у депутатів держдуми рф тут же з'явилися проєкти постанов про визнання "Азова" "терористичною організацією, що містять пункт про застосування смертної кари для полонених. Мінюст росії буквально таки у пожежному темпі передав справу верховному суду, який вже 26 травня має намір розглянути "адміністративну справу про визнання [об'єднання "Азов"] терористичною організацією та заборону його діяльності на території Російської Федерації". Ба більше, слєдком росії, попри стан здоров'я "азовців", квапиться "встановити особи націоналістів, перевірити їх на причетність до скоєних проти цивільного населення злочинів, а отримані в ході допитів відомості зіставити з іншими даними у матеріалах кримінальних справ".
Говорити про воєнну шляхетність, коли офіцери з повагою і навіть певним пієтетом ставилися до противників, що демонстрували надзвичайну звитягу і героїзм, у випадку "братушек" не доводиться. Та й, зрештою, після Бучі, Ірпеня, Маріупольського драмтеатру, чи можемо ми вважати окупантів нормальними, адекватними людьми? Чи є вони нашими сучасниками у сенсі світоглядному, ціннісному? Жодним чином ні.
А тепер про тих, хто мав би вивчити вірш Стельмаха у Європі. Попри співчуття, прагнення підтримати українців, які демонструють пересічні громадяни Унії, попри реальну допомогу грішми, зброєю країн-членів ЄС, у таборі політичних лідерів з'явилися доволі небезпечні симптоми, які я б назвав "синдромом котлети по-київськи" часів Буша-старшого. Нагадаю, за 23 дні до проголошення незалежності України 41-й американський президент Дж. Буш-старший виголосив ганебну промову у Верховній Раді, закликаючи українців відмовитися від "самовбивчого націоналізму". Насправді мотивом такої риторики був не острах "націоналізму", а небажання Заходу мультиплікувати свої усталені стосунки з срср на окремі його суб'єкти - незалежні національні держави.
Посмак "котлети по-київськи" живе й досі. Видання Politico опублікувало дуже цікаву статтю про настрої, які домінують серед лідерів Франції, Німеччини та Італії. Оговтавшись після шоку, спричиненого розв'язанням брутальної війни в Європі, Макрон, Шольц та Драґі тепер переймаються зовсім іншим. Їх непокоїть питання "що буде, коли Україна переможе".
Чергове "велике занепокоєння" полягає, зокрема, у тому, що перемога України може дестабілізувати Росію, зробивши її ще більш непередбачуваною і поставивши нормалізацію енергетичних зв’язків за межі досяжності. "Тому деякі західноєвропейські столиці тихцем виступають за "збереження обличчя" призвідника конфлікту, навіть якщо це коштуватиме Україні територій", - констатує Politico.
Тому пунктом першим рекомендуватимемо європейським очільникам вивчити вірш Стельмаха. Пункт другий спробую сформулювати так: перемога України не дестабілізує росію. Вона знищить цю страшну химеру, деконструюює її імперський каркас. Тому Шольцу, Макрону, а тим паче Драґі, варто думати не про характер стосунків з повоєнною москвою, а з переможною Україною.
Це ж стосується і наміру "заникати" арештовані російські активи, не дозволивши їх використання для повоєнної відбудови знищеної України. Принаймні таку ідею планують вмонтувати у стратегічний план післявоєнного відновлення України під назвою "Відбудувати Україну", який підготувала Єврокомісія. "Влада Брюсселя також згадала про можливість використання конфіскованих російських активів для фінансування реконструкції. Однак це вважається юридично чутливим", - пише Sueddeutsche Zeitung.
Ні, набагато чутливішим для майбутньої Європи буде реінкарнація російсько-ефесбешного монстра за кошти, які по праву мають належати країні-жертві агресії. Країні, врешті-решт, рятівниці цих "юридично вразливих", а насправді - конформістських еліт. Якщо вони думають про майбутнє, то варто було б подбати про "збереження власних облич" сьогодні. А "лице путіна" залиште суддям Міжнародного трибуналу на чолі з добродієм Карімом Ханом.
