"Недільна проповідь" - Олександр Дедюхін

"Недільна проповідь" - Олександр Дедюхін

Базарна мова (А ти, Марку, грай!)
Коли Ісус Христос увійшов до Єрихону, то сліпий, що сидів край дороги та просив милостині, почав кричати: «Ісус, син Давидів! Помилуй мене!»
Назвати Ісуса Сином Давида — це означало назвати його Месією, Царем Ізраїля. Цього боялися публічно визнавати інші. Навіть апостоли не дуже сміливо та відкрито про це висловлювалися. А сліпий про це почав голосити привселюдно і Ісус, підтверджуючи слова сліпця, зціляє його.
Сліпий не боявся нічого, бо не мав чого втрачати. Сліпий не стидався, бо який може бути сором в людини, котра не мала нічого? Тому він і голосив коли інші мовчали.


Читаючи про сліпого у Євангелії я згадую українських лірників і кобзарів. Вони завжди були у вирі народного життя, особливо у в ті часи, коли московська неволя вигнала з храмів, з освіти, намагалася видавити із свідомості українську пісню, українські канти, українську мову. Де були її найкращі зразки? Правильно: на базарах у лірників, кобзарів і жебраків, котрі зберігали і національну і релігійну свідомість народу. Там звучали і українська пісня і українська молитва.
Слава Богу, ті часи давно минули. Вже й не кожен згадає те прислівʼя про Марка, котрий сидить у на базарі, весіллі чи на праці. Всі зайняті своїми справами: розмовами, сварками, бійками, а кобзар має не звертати уваги ні нащо, окрім свого невмирущого діла, грати та співати, бо з усіх боків лунає: «А ти, Марку, грай!»
Багато причин є у постійного відродження України, але те, що Марк грав і догрався є не останньою. Вже й мову українську ніхто не ризикне назвати базарною. І Церква наша росте. І ми вважаємо себе не такими вже й сліпими. Це добре. Але необхідно памʼятати, що без нашого сповідання: «Ісусе, Сину Давидів! Помилуй нас!» без нашого крику: «Господи, ми хочемо істинне світло бачити!» ми так і залишимося у темряві, бо свобода і спасіння — це не стан, це — процес. І віра наша виводить нас до світла.