"Недільна проповідь" - Олександр Дедюхін

"Недільна проповідь" - Олександр Дедюхін

Коли ж зібралося багато народу, і з усіх міст жителі сходилися до Нього, Він почав говорити притчу: вийшов сівач сіяти зерно своє і, коли сіяв, одне впало при дорозі, і було потоптане, і птахи небесні подзьобали його. А інше впало на каміння і, зійшовши, всохло, бо не мало вологи. А ще інше впало поміж терня, і виросло терня і заглушило його. Інше ж упало в добру землю і, коли зійшло, дало плід у стократ. Сказавши це, виголосив: хто має вуха слухати, нехай слухає! (Лк.8.4-8)
Образ зерна в Св. Письмі - це ще і символ Царства Божого, що або росте в наших душах і дає плід, або гине. Всі Божі створіння можна розрізнити за мірою їх вільного вибору. Людина відрізняється від інших створінь найбільшою свободою. Якщо людина реалізовує свою свободу - вона актуалізує в собі подобу Божу, якщо людина відмовляється від волі - вона нехтує Промислом Бога про себе.
Бог поважає нашу свободу, часто чекає роками поки ми усвідомимо наскільки великий дар носимо в собі. В випадку із народами і церквами ці очікування можуть бути сторіччями. Як це сталося і з українським народом, і з українською Церквою. Українське зерно не просто знаходилося край дорозі цивілізованого світу, не просто його душили "терня і волчци" байдужості та жадібності своїх та чужих панів, але й довгі роки воно було закатане асфальтом і камінням чужої правди та рабської "духовності". Бо церква МП багато років панувала в Україні і окрім рабської покори нічому не навчала свою паству. Всі ми чули, як українська мова визнавалася другорядною, непридатною до молитви, мовляв, Бог не чує і не розуміє її. Заради справедливості, треба сказати, що Московська церква намагалися зробити рабів з усіх своїх вірних - не тільки з українців, але в нас це поневолення виглядало ще страшнішим, бо Московська церква гнобила не просто сусідній народ і його церкву, а власне джерело, свою Церкву - Матір. Чомусь пара десятків єпископів, зібравшись на таємну зустріч в ночі 1992 році до Харкова, вирішили за цілий народ - яка церква правильна, а яка - ні. Вони не тільки за народ вирішували, але й з Богом не рахувалися і потім почали кидатися анафемами направо й наліво. Ці архієреї чекали від українців рабської покори, слухняного виконання безглуздих "благословень". Але ми бачимо чим все скінчилося. Бог не бува зневаженим. Зерно нашої свободи проростає крізь каміння і терня, крізь війну та ненависть. Бог допомагає нашому зерну свободи прорости, але, браття і сестри, свобода - це не лише дар, це - відповідальність. І скільки разів вже ми втрачали свободу через те, що самі знов і знов бажали єгипетського м'яса, а не Богом дарованої свободи.
Українська Церква свою свободу та Томос вже отримала, але зараз є інша небезпека. Ми можемо втратити українську державу, через байдужість та безвідповідальність одних, та продажність інших.
Раб отримує рабство лише тоді, коли веде себе як раб. Вільна людина на кожному кроці свого життя актуалізує свободу. Сьогодні ми повинні цю свободу захищаючи незалежність України, ми повинні актуалізовувати цю свободу в виборі Церкви, і, саме важливе, ми щосекунди маємо актуалізовувати свободу свою у виборі святості, а не гріха.

Олександр Дедюхін


Loading...
Loading...