Проповідники рафінованованого Євангелія люблять казати, що Церква має бути поза політикою, поза активним громадським життям, проповідувати покору та смирення (але покору та смирення в розумінні цих самих проповідників рафінованого Євангелія).
Віруюча людина дійсно має бути смиренною, але справжнє смирення - це не покора перед зовнішньою силою, а часто навпаки. Смирення - це виконання волі Божої. А воля Божа дуже часто як раз в тому, щоби активно діяти, а не перелякано сидіти в куточку, склавши руки. Воля Божа каже апостолам відпливти на глибину, та закидати сіті, проповідувати вчасно та невчасно, нести Слово Боже всім народам. Воля Божа - це дія, це вогонь, вода, це рух. Наприклад, коли Петро слухав Бога, він без проблем ішов по воді, а коли зупинився, та почав озиратися навколо, то почав тонути.
Отже, справжнє смирення - це дія і рух, це актуалізація, та вияв Божественної природи. А щоби розуміти природу Бога, потрібно читати Євангеліє. А коли уважно читаєш Євангеліє, то всіх прихильників "Церкви поза політикою" чекає неприємний сюрприз. Ні Ісус, ні, тим більше, апостоли, не були "поза політикою", вони чудово розбиралися в реаліях сучасного їм світу, і в політичних зокрема, більше того, вони використовують певні "партійні" розбіжності задля досягнення своєї мети. Наприклад, чого тільки варті слова святого апостола Павла в Сінедріоні (Діян. 23.6), коли його ув'язнили за проповідь Христа, але він, побачивши, що його судять фарісеї та саддукеї, сказав, що його судять за віру в воскресіння мертвих. Справа в тому, що партія саддукеїв не вірила в воскресіння мертвих, а фарісеї навпаки, вірили, тому, замість того, щоби разом засудити апостола Павла, вони почали сперечатися про свої погляди.
Це приклад з апостолом. Але і Ісус не проти був розповісти при нагоді політичну притчу. Звісно, як і кожен Євангельській текст, Його притчі можна і треба тлумачити набагато ширше, ніж просто як якісь актуальні розповіді, але від своєї багатогранності вони не стають менш політичними.
Так досить відомою є притча про званих на весілля сина царя. Але запрошені не схотіли прийти. Вони посилалися на те, що в них є більш актуальні справи. Політичною мовою тогочасного світи, відмова запрошених прийти на весілля царського сина - це еквівалент повстання. Запрошені не лише говорять про те, що в них є більш важливі справи, але й зневажають саму ідею влади царя, відмова прийти на свято - це по суті повстання, та зневага до основ державності.
Правильне читання Євангелія - це також завжди екстраполяція його текстів на сьогодення.
І ось тут стає досить сумно. Господь чудесним чином спас від знищення Україну в 14-15 роках, були закладені основи державності, сильна армія, прийнятий Закон про Мову, народилася Помісна Церква. Господь явив Свою волю та вилив благодать на нас. Господь запросив нас на справжнє народження нашої Держави. Від нас вимагалося небагато насправді - прийти на це свято, та підтримати його. І тоді всім було б добре. Натомість більшість не сприйняла подарунків Всевишнього. Люди вважали, що війська росіян зупинилися самі собою, мову на хліб не намажеш, а Церква взагалі не потрібна. Званих на свято було багато, але не всі схотіли прийти. Більшість вчинила бунт. Більшість зробила дурний вибір не на користь свободи, а на користь свого шлунку. Ну що ж, це їх право, але нехай не ображаються тоді, коли кінець в них буде як в тих, хто не прийшов на святкову вечерю до царя.
Хто обирає справжні цінності, отримує Царство і достаток в усьому, хто відвертається від волі Божої, той отримує тлєн і смерть.
