Як спецслужби авторитарної Росії інфільтрували українську державу через телевізійного кандидата. Повна аналітична реконструкція медійної інженерії, втрати республіканських механізмів і стратегічної дестабілізації
Автор: Владислав Смірнов
ВСТУП: ВІД РЕСПУБЛІКИ ДО КЕРОВАНОЇ ІЛЮЗІЇ
2019 рік — ключовий момент новітньої української історії. Під прикриттям легітимної процедури виборів до влади прийшов проєкт, який не був сформований демократичним шляхом у класичному сенсі. Йдеться не про чергову політичну силу, а про глибоко інтегрований медійно-олігархічний продукт, який, як показують подальші події, мав ознаки цілеспрямованої інфільтрації в управлінську архітектуру України з потенційними зв’язками до спецслужб РФ.
Замість республіки з поділом влади, народною участю і прозорими інституціями — Україна опинилася в ситуації, де керованість забезпечувалась виключно з одного центру, де ключові державні рішення ухвалювались не через механізми парламентської відповідальності, а в межах непрозорих внутрішніх консультацій кількох осіб. Цей процес розпочався з легкого телевізійного образу, а завершився концентрацією владних повноважень у руках політичного одноосібника.
ГОЛОБОРОДЬКО: КУЛЬТУРНИЙ ШЛЮЗ ДЛЯ МАНІПУЛЯЦІЙ
Володимир Зеленський прийшов до влади не як політик. Він прийшов як образ — культурна ілюзія, яка через 50-серійний наратив серіалу «Слуга народу» проникла в ментальне поле мільйонів громадян. Це не випадковість, а точна реалізація технології масового впливу. Образ «простого вчителя, який бореться з системою», трансформувався у спрощену модель бажаного президента.
Таку логіку не вигадали в Україні. Це давній метод, відомий у багатьох країнах із досвідом авторитарного рецидиву. Проблема — не в бажанні суспільства змін. Проблема — у відсутності імунітету до підміни змісту образом. І коли персонаж із вигадки займає реальну посаду, політика перестає бути інструментом управління — вона стає декорацією.
ПОЛІТИЧНИЙ СТАРТАП І ЙОГО БЕНЕФІЦІАРИ
Зеленський і його команда прийшли як корпоративний проєкт. Ключові політтехнологи, менеджери, власники медіа — усі діяли за логікою комерційного запуску бренду. Їхнє завдання не полягало у формуванні політичної відповідальності чи стратегії розвитку держави. Воно зводилось до перемоги у виборчій кампанії, будь-якою ціною.
Центральною фігурою в цьому став Ігор Коломойський. Через медіаресурс «1+1» був забезпечений інформаційний домінант на ключових етапах передвиборчої боротьби. Паралельно — юридичні й організаційні інструменти для підживлення «антисистемного» наративу. Водночас з цим формувався пул осіб, які мали зайняти посади в адміністрації, парламенті, держкорпораціях. Це не було політичне оновлення — це було рейдерське поглинання держави через демократичні механізми.
СОЦМЕРЕЖІ ЯК ЗБРОЯ: БОТНЕТИ, ТАРГЕТИНГ, ПСИХОПРОФІЛІ
Вперше в українській історії вибори виграли не через телевізор — а через алгоритми. Цільові наративи, автоматизовані бот-мережі, аналітика профілів у Facebook, YouTube і Telegram, інженерія думки через TikTok — усе це стало зброєю, яка змусила десятки мільйонів змінити уявлення про політику.
Під виглядом гумору просувались токсичні меседжі. Через анонімні канали поширювались псевдорозслідування, дискредитація волонтерів, ЗСУ, ветеранів. Будь-яка серйозна розмова таврувалась як «порохоботство» або «совок». У підсумку — зруйнований інтелектуальний простір вибору.
СХЕМИ З КІПРУ, МОСКВИ І ПАРАЛЕЛЬНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ
Документовані факти свідчать, що структура продакшен-компаній Зеленського — це складна мережа, яка одночасно працювала в Росії, Україні та на Кіпрі. Компанія Green Family Ltd фігурує у реєстрах як співвласник трьох фірм у РФ: «Грин Филмс», «Платинумфильм», «Вайсберг Пікчерс». Вони отримували мільйони рублів державних замовлень від РФ до 2017 року.
У свою чергу, ці ж компанії були пов’язані з «Кварталом 95», продакшеном передвиборчого серіалу та основного відеоконтенту кампанії. Прямий фінансовий зв’язок між державним бюджетом РФ і українським кандидатом не доведено юридично — але він існує в документах. І цього достатньо, щоби стверджувати: це — мінімум ризик впливу, максимум — сценарій інфільтрації.
АГЕНТУРНЕ ОТОЧЕННЯ ТА СТРАТЕГІЯ ПІСЛЯ ПЕРЕМОГИ
Після інавгурації в адміністрації з’явились фігури з очевидним конфліктом інтересів:
• Іван Баканов — людина, далека від розвідки, отримала СБУ;
• Олег Татаров — скандальний юрист з орбіти Януковича, який відверто знущався над ідеєю Майдану;
• Сергій Шефір — бізнес-партнер Зеленського по медіа, курує ключові процеси;
• Тимур Міндіч — тіньовий вплив, пов’язаний із Коломойським.
Замість публічного управління — виникла внутрішня коаліція, яка фактично замінила державні інститути системою особистої лояльності. У таких умовах важко говорити про реальну демократію — бо вона зникла за ширмою керованого порядку.
ТЕНДЕНЦІЇ ЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ: ОФІС ЯК УРЯД, “ДІЯ” ЯК ІНСТРУМЕНТ
Офіс Президента фактично поглинув функції уряду, РНБО, інколи — і Верховної Ради. Система ухвалення рішень стала непрозорою, а основні законодавчі ініціативи — готувались не у міністерствах, а в аналітичних групах, контрольованих керівником ОП.
Проєкт «Дія», який декларувався як цифрова модернізація, став зручною інфраструктурою для контролю персональних даних, поведінкових моделей і навіть голосування. У поєднанні з монопольним медіа-ефіром це створює небезпечну передумову для цифрової авторитарної вертикалі.
ВИСНОВОК
Важливо розуміти: цей текст — не звинувачення, а аналітичне попередження. Ми не ставимо питання про зміну влади через силу. Ми ставимо питання про якість інституцій, легітимність процедур і безпекові ризики.
Коли один проєкт через інформаційну гегемонію отримує повноту влади, обходячи політичні традиції, інституції і підзвітність — це не демократія. Це — фаза трансформації республіки в керований медіапростір.
І саме зараз час для публічного, системного, чесного обговорення. Без гасел. З фактами. Бо українська незалежність — це не лише прапор і гімн. Це — якість влади, яку ми допускаємо. І її джерела.
Нам потрібна демократія, а не її телевізійна імітація. І ця розмова — крок до цього.
