Перший тривожний сигнал прозвучав у моїй голові вчора після заяви українського посольства в Тегерані, коли наші дипломати заявили про технічну причину аварії. Випадок цей настільки нетиповий, що я просто розгубився. Просто уявіть: у такого роду аварії хтось має бути винний: США як виробник літака (а це майже неймовірно), Україна, чия компанія його експлуатує, або Іран, чия ПВО могла його збити (варіант - чия служба безпеки аеропорту пропустила вибуховий пристрій на борт). Мова не лише про престиж держави, а й про серйозні фінансові витрати в майбутньому. Природньо, що дипломатичні відомства в такій ситуації максимально захищають інтереси своїх держав. Коли ж посольство розміщує інформацію, котра для його держави є, фактично, явкою з повинною, для цього має бути серйозна причина. Але її одразу після катастрофи не могло бути за визначенням. Версію про завербованих або підкуплених іранцями українських дипломатів я серйозно не аналізував - просто відклав у пам‘яті цей факт як незрозумілий.
Сьогодні зранку побачив огляд певних західних видань, де, з посиланням на якихось напіванонімних експертів, також відкидалася версія про ракету ПВО. І це також було настільки нехарактерно для врівноважених і обережних західних медіа, котрі в таких випадках озвучують чи виключають версії, які грунтуються на бодай якихось доведених фактах, що не могло не викликати подиву. Все було схоже на інформаційну операцію прикриття, але хто такі іранці, аби діяти з таким розмахом і так блискавично?
Все стало на місця, коли прочитав, що росіяни, як правило, в країни третього світу постачають свої батареї ПВО з власними розрахунками. А інформація про 16-годинну затримку в Омані Зеленського і дивний чартерний літак з Москви, якого він, очевидно, там і чекав, просто довершили картину.
П.С. До речі, московити купу агентури попалили в цій історії. Схоже, в них тут багато що поставлене на карту.
