"У мене в голові є червона лінія коли я перестану тиснути і введу санкції, але я не скажу вам, що це за червона лінія….
Бо я сам не знаю. Вона постійно рухається. Ви же знаєте, що я маю унікальний мозок. Такого ні в кого немає. І всі мені завжди кажуть «сер, у вас унікальний мозок. Ми не зустрічали нікого з таким мозком». І Меланія мені це каже. І мій мозок унікальний і червоні лініі там будуються унікально. І вони змінюються. Вони рухаються. Вони динамічні. Я прокидаюсь зранку і не знаходжу червону лінію на місці, а потім бачу іі в іншому, і вона вже зелена. Як світло світлофору, що дозвляє їхати. Мій міністр фінансів, цей розумний хлопець, постійно каже мені «сер, це геніально. Це створює стратегічну невизначеність». І він правий. Я знаю про що він говорить. Я живу у цій стратегічній невизначенності. Тому я найкраще у світі укладаю угоди. Подивіться, як я з їздив на Близький Схід. Ці хлопці в сандалях люблять мене. Вони укладають угоду за угодою. вони люблять мене. І мені байдуже, що вони там роблять і чому я там не бачив жінок. Це Байден не міг укласти угоди з ними, бо йому постійно треба було питати, а чому ти розрізав того хлопця. Яка до біса різниця. Це їх хлопець. І це лише один хлопець. Не дуже приємний, до речі. Він не американець. Мені байдуже, коли вони ріжуть не американців. Це не наша війна. Як і війна Росії і України. Це далеко. Ми не маємо виписувати їм чеки. Це не наша проблема. Хай зустрічаються, хай вирішують. Я маю добрі стосунки з ними, особливо з Путіним, бо він чудовий хлопець, просто він помилився і застрягу багнюці. Такого б не сталося, якби я був президентом. Але ми укладемо угоду з ним. Це буде прекрасна угода...."
Насправді, це ж все було дуже очікувано. Що саме так і буде. І рік тому у разі перемоги Трампа ми могли саме цього чекати. Якщо самі себе не обманювали, не створювали самі собі невиправдані очікування. Хоча багато хто створював.
І останні місяці ми тішили себе іллюзією, що наступить момент, і Трамп розізлиться на Путіна. Чому? Бо нам цього дуже хотілося. Але ми бачимо, що він не тільки не готовий публічно злитися на Путіна, він навіть не готовий грати роль доброго поліцейського при наявності злого поліцейського, що вводить санкції.
Це розчаровую Україну. Це розчаровує європейців. І показує, в якому сценарії ми будимо жити далі.
Це не помиральна яма, ні.
Але це нова реальність. Це дорослі в кімнаті - це лідери ЄС. Де допомога йде від ЄС. І військова і фінансова. А ще Канада, Японія. Австралія. І так, без допомоги Україна не може витягнути.
І це та сама стратегічна невизначенність відносно поведінки США. Щоб зменьшити яку, щоб мінімізувати потенційну шкоду, треба постійно говорити з Трампом. Це неприємно, але потрібно. Для чого, якщо він не хоче вводити санкції і давати підтримку? Щоб лишати його принаймні на поточних позиціях. Щоб він не відходив далі і далі, далі і далі. Бо не відомо, куди б це його могло привести. Особливо на тлі неймовірного бажання укласти угоду із Путіним. Що, судячи з усього, вже стає важливішим, ніж отримати примарну нобелєвську премію миру. Яку в голові Трампа йому можуть і не дати через змову лібералів у Скандинавії.
