Насправді, ця історія не про те, що після війни 3 роки не будуть випускати чоловіків закордон.
Ця історія про те, чому ті хто вже виїхав (до чи під час великої війни) не повернуться у своїй переважній більшості.
Не повернутися вони не через райське життя закордоном. Думаю, переважна більшість українців що виїхали під час великої війни змушені миритися з гіршими житловими умовами, нижчим соціальним статусом і низькооплачуваною фізичною працею, на яку багато з них ніколи б не погодилися в Україні і при цьому куди більшими витратами на життя.
Не повернуться вони не через слова вадима денисенка, а через існування таких денесенків, ткаченків, тищенків, безуглих гетьманцевих, рєзнікових, татарових та інших істот.
Через існування інститутів майбутнього без майбутнього.
Через лицемірство і показне публічне знущання над громадянами, в якому такі денисенки вивозять закордон власних дітей і безсовісно розказують про заборону для інших. В якому такі денисенки зовсім не бачать себе на фронті в окопах і планують подорожі закордонами, в той час коли горизонт їх фантазій мав би обмежуватись окопом і бажанням вижити.
В якому друзі зеленського стають адвокатами, а інші мандрують по закордонах, бо в них може влучити снайпер. Через показну неприховану публічну демонстрацію цього явища: "я пуп землі, а ти йди здихай".
Ось саме про це той пост. Про ЧЕРГОВУ публічну демонстрацію нерівності, зневаги, вищості по відношенню до "бидло-народу" (вони так ставляться, публічно демонструючи своє ставлення).
Це черговий прояв того, що какістократія зеленського втілилась і того, що це веде до відсутності будь-яких перспектив, навіть для тих, хто не може думати, але не може не бачити і не відчувати безперспективність.
І це не про песимізм, а про те що ця модель не може існувати в умовах перемоги України.
