Путін прошкує протореною дорогою. Його візит у Північну Корею — це не тільки про постачання радянського залізяччя для війни проти України і не про пошук однодумця. Це – фактично симетрична відповідь країнам Заходу, які важко, зі скрипом, але зуміли сформувати антиросійську коаліцію, частково розуміючи небезпеку московського вторгнення в Україну.
Кремлівський диктатор по суті взявся за формування альтернативного пакту – новітньої Вісі Зла — за лекалами нацистського фюрера. З тією різницею, що Гітлер долучав до свого зловісного альянсу здебільшого підкорені європейські країни (Японія тут особливий випадок),
Путін же ж спробував діяти масштабніше. Хай імперія Кімів – карлик, у порівнянні зі світовими потугами, зате її геополітичне розташування та критична залежність від "нейтрального" у цій війні Китаю, — важить дуже багато. Додайте сюди непрогнозованість "лідера" північнокорейського концтабору, його "відірваність" у поводженні з ракетною зброєю, яка у перспективі (і з легкої руки російського "брата") може стати носієм ядерної зброї, — і стане зрозумілим, що карлик цілком зможе претендувати на роль монстра.
Презентація "інтернаціоналу вчорашніх" відбулася акурат на тлі спроб Америки сформувати щось на кшталт НАТО у Південно-Східній Азії, аби вгамувати китайські зазіхання на Тайвань. Пекін отримав натомість перші офіційні смачні печеньки від Путіна – ріку Туманну, яка віддавна була спірною у прикордонних стосунках Росії та Китаю. Поки що лідери Піднебесної тимчасово (після швейцарського Саміту миру) змушені демонструвати свою "нейтральність" та "миротворчість", бо, судячи з тексту комюніке, ухваленому в Бюргенштоці, ситуація розвивається за трендом їхньої "формули миру". Але це не означає, що вони відкинуть свої територіальні амбіції й не скористають з нагоди загребти жар чужими, Кімівськими руками.
Тобто, з огляду на тактику і стратегію, Путін діє у парадигмі вивчених ним уроків Другої світової війни. І не тільки. Йому звично скористатися досвідом більшовиків і Сталіна, які задля "світової пожежі" форматували свою співпрацю з однодумцями у так званих Інтернаціоналах.
Тепер, заручившись мовчазною згодою Китаю, кремлівський бос долучає до Вісі Зла Північну Корею, розвиває відносини з аятолістським Іраном, підживлює африканські "антиколоніальні" настрої.
Мультиплікація цієї Вісі схожа на принципи "мережевих" терористичних держав на кшталт ІДІЛ чи Аль-Каїди, тобто її осередки локалізовані у різних точках світу, — вразливих для інтересів головного опонента – США. Натомість осердя антиросійської коаліції зосереджене здебільшого у Європі, там, де цілком підставово очікують розширення російської агресії.
Інтернаціонал учорашніх заповідає з великою часткою ймовірності поступове примноження й "гарячих точок", до того моменту, коли людство постане перед фактом реальної Третьої світової війни.
Тільки так, — на думку Путіна, — він змусить Захід визнати його рівним, і сісти за стіл перемовин у Ялті 2.0, щоб знову поділити світ на зони впливу, по суті середньовічні феоди. Інакше він не вміє і не бажає...
І поки лідери Заходу "дмухають на холодне", остерігаючись ескалації українського конфлікту, прислухаючись до маячні Медвєдєва про "ядерний попіл", поки вони з’ясовують стосунки між собою на національних виборах, — не тільки у США, але й у Франції, Великій Британії, — на велетенському театрі майбутніх воєнних дій вже хтось завбачливо розкидає жаристі головешки для вселенського багаття.
