Вступ: не про війну, а про зручність
17 вересня 2025 року президент підписав закон №11533. Я сприймаю цей підпис не як формальність, а як сигнал рішення: закрити країні очі на те, що має бути видимим. У публічних реєстрах — мінус точні адреси, мінус кадастрові номери, мінус зручний електронний доступ. Юрособам дозволено «контактні адреси», які нічого не значать. Відкриті дані, які роками були інструментом журналістики та громадського нагляду, — перетворюють на лабіринт.
Мені вже неодноразово пояснювали: «війна, безпека». Я не сперечаюся з безпекою. Я сперечаюся з масовим затемненням замість точного захисту. Те, що має бути прихованим з міркувань оборони, можна й треба ховати. Але коли ховають усе — це не про оборону. Це про комфорт для схем.
Комітети у пітьмі: закон про відкритість «лежить»
На другій шальці терезів — закон №11321, що відкриває роботу парламентських комітетів. Потоки засідань онлайн, доступ журналістів і громадськості, порядок денний заздалегідь — елементарна гігієна законотворення. І що ми маємо? Місяцями без підпису. Більше того, уже майже дев’ять місяців влада впирається. Це не юридичний казус — це свідома відмова показати кухню, де насправді народжуються закони, де в останню мить «вшивають» правки, які перевертають зміст.
Я маю просте запитання: чому закон, який робить комітети видимими, зупинено саме зараз, коли країна потребує максимальної довіри й підзвітності? Відповідь звучить так само просто: видимість заважає.
Фабрика індульгенцій: що твориться в Правоохоронному комітеті
Коли комітети в темряві, там легко сходить бур’ян. Я бачив, як 22 липня 2025-го до безневинного законопроєкту №12414 в останню хвилину вмонтували правки, що де-факто підпорядковували НАБУ і САП Генпрокурору. Рада проголосувала це навскач, президент підписав того ж дня. Лише вуличний тиск і жорстка реакція партнерів змусили відкотити рішення — за тиждень незалежність НАБУ/САП повернули окремим законом. Але «осад лишився»:
• Правки народилися у тіні комітету.
• Вони були чужорідними по суті й смертельними за наслідками.
• Система продемонструвала готовність перекроїти незалежні інституції під ручне управління — якщо її не зупинити.
Імена, які за цим стояли, всім відомі. Прізвища не змінюють головного: коли комітети закриті, демократія — наосліп.
«Амністія за посвідченням»: загроза №11228-1
Друга історія — про законопроєкт №11228-1. Його суть — імунітет від кримінальної відповідальності за «шкоду», заподіяну під час «контррозвідувальних/розвідувальних завдань». Формулювання розмиті, запобіжники — номінальні. У перекладі на людську мову: достатньо довідки, щоб погасити відповідальність за діяння, які можуть не мати жодного стосунку до реальної операції.
Я чітко бачу, як це буде працювати в токсичній практиці: сьогодні — «захист оперативників», завтра — універсальна відмазка. Будь-який фігурант гучної справи може «прикритися» папірцем. Це не про безпеку держави. Це про безкарність.
Логіка темряви
Покладімо докупи три частини пазлу:
• Закриті реєстри. Ми втрачаємо сліди власності, зв’язків, трансакцій. Журналістика і бізнес через due diligence б’ються об стіну.
• Закриті комітети. Ми втрачаємо попереджувальний контроль. Правки-«убивці» проходять у фоні.
• Індульгенції силовикам. Ми втрачаємо саму ідею відповідальності: злочин можна стерти довідкою.
Це не поодинокі випадки — це траєкторія. І кожен крок цієї траєкторії зменшує шанси України на чесну політику, на довіру громадян і партнерів, на реформи, без яких перемога втратить сенс.
Чому аргумент «війна» тут фальшивий
Я підтримую вузькі, адресні обмеження, коли вони доведені необхідністю і контролюються судом. Але та модель, яку зараз проштовхують, — це ширма. Ширма, що дозволяє закривати не загрозливе, а незручне. Ширма, де «секретність» — це не про оборону, а про зручність управління і невидимість конфліктів інтересів.
Справжня безпека — це точність, строковість, нагляд. Те, що відбувається, — розсіювання туману, в якому губляться активи, рішення і відповідальність.
План дій «тут і зараз»
1. Підписати №11321 і відкрити комітети — стріми, протоколи, порядки денні завчасно, відео у вільному доступі. Без цього всі розмови про «демократію у війні» — ритуал.
2. Перепрошити №11533 до вузького режиму: ховаємо лише те, що реально ідентифікує чутливі об’єкти оборони; повертаємо точні адреси й кадастри для всього іншого; передбачаємо авторизований е-доступ для журналістів і НУО з журналюванням запитів.
3. Зупинити №11228-1 у нинішній редакції: чітко виписати межі, заборонити «амністію» за корупційні злочини, ввести обов’язковий судовий пост-контроль і незалежний нагляд.
4. Розслідувати липневий кейс №12414: хто вносив правки, хто погоджував, хто тиснув кнопки. З персональною відповідальністю і змінами Регламенту, щоб таке більше не повторювалося.
Висновок: або світло, або болото
Я не вірю у «контрольовану темряву». Темрява ніколи не залишається контрольованою — вона обростає мухоморами безкарності. Україна заплатить надто високу ціну, якщо погодиться на реєстри-привиди, комітети-катакомби й довідки замість суду.
Мій вибір простий: світло. Світло в реєстрах. Світло в комітетах. Світло у відповідальності. Бо без світла ми не будуємо державу — ми культивуємо болото. І в болоті завжди перемагає не право, а пиявка.
