Сьогодні Олешки на Херсонщині перебувають під російською окупацією. Після підриву Каховської ГЕС місто зазнало масштабних руйнувань, а його мешканці опинилися в умовах гуманітарної катастрофи. Та історія Олешок набагато давніша за сучасні політичні кордони. Це місто, відоме ще з XI століття, було важливим торговельним портом Київської Русі, а згодом стало місцем розташування однієї із Запорозьких Січей.
Перша відома літописна згадка про Олешки датується 1084 роком. У літописі розповідається, як князь Давид Ігорович захопив в Олещі гречників і забрав їхнє майно. Гречниками називали купців, які вирушали торговельним шляхом до грецьких земель, зокрема до Візантії.
Давид Ігорович був онуком Ярослава Мудрого та племінником київського князя Всеволода Ярославича. Пограбування купців викликало втручання київського князя: він наказав привести Давида до Києва, а згодом дав йому місто Дорогобуж. Ця подія показує, що вже наприкінці XI століття Олеща була важливим пунктом, пов'язаним із Києвом і перебувала під увагою київської князівської влади.
Олеща була не звичайним поселенням на березі Дніпра, а важливим портом, через який здійснювалася торгівля з Чорним морем і Візантією. Сюди могли заходити річкові судна, а звідси торговельні флотилії продовжували шлях до моря. Саме тому контроль над цим місцем мав не лише господарське, а й політичне значення.
У 1153 році Олеща знову згадується в літописах. Туди направили княжого сина Мстислава разом із князем Володимиром Андрійовичем та загоном воїнів. Вони мали зустріти Русудан — доньку грузинського царя, яка повинна була стати дружиною князя. Ця історія ще раз свідчить, що Олеща була важливим пунктом на дніпровському шляху, яким користувалися представники князівської родини.
У 1160 році київський князь Ростислав відправив до Олещі двох бояр — Юрія Несторовича та Якуна. Їхнім завданням було переслідувати берладників, які напали на місто. Берладниками називали людей, пов'язаних із територіями пониззя Дністра, Пруту, Серету та Дунаю. Вони займалися рибальством, полюванням та іншими промислами, але частина з них брала участь і у військових нападах.
Київський князь направив проти нападників військо на п'яти насадних човнах. У літописі зазначено, що бояри наздогнали берладників, розбили їх і захопили здобич. Цей епізод знову підтверджує важливість Олещі для Києва: князівська влада не залишала без уваги напади на цей порт.
Ще одна цікава подія відбулася у 1164 році. Ростислав відправив свого боярина Гряту Симковича до Константинополя, до імператора Мануїла I Комніна. Йшлося про визнання Клима Смолятича київським митрополитом, якого раніше висвятили в Києві без дозволу Константинополя. Однак, прибувши до Олещі, боярин побачив, що туди вже прибула грецька делегація разом із митрополитом, визнаним Константинополем. Через це Грята повернувся назад.
Про значення місцевих торговців свідчить і подія 1219 року. Під час боротьби зі своїми противниками князь Данило Романович опинився в складному становищі й мусив переправитися через Дністер. Допомогли йому купці-гречники, пов'язані з Олещею. Вони мали судна, за допомогою яких змогли переправити князя. Отже, торговельні люди з цього дніпровського порту брали участь не лише в торгівлі, а й у важливих політичних подіях.
Остання згадка про Олещу в руських літописних джерелах датується 1223 роком. Вона пов'язана з подіями напередодні битви на Калці. У районі між сучасними Олешками та Голою Пристанню відбувалися зіткнення з монгольськими передовими загонами. Після цього давній київський період історії міста завершився: ці землі опинилися під владою монголів, а згодом увійшли до складу Золотої Орди. У джерелах трапляються різні варіанти назви цієї місцевості, зокрема Елеске.
У XIV столітті територія перейшла до Великого князівства Литовського. Вона належала до земель, пов'язаних із давньою Руссю, які увійшли до складу Великого князівства Литовського і Руського. Назви поселення в різні часи змінювалися, але його зв'язок із давньою історією українських земель залишався.
Особливе місце в історії Олешок посідає козацька доба. У 1709 році московські війська зруйнували Чортомлицьку Січ. Це сталося під час подій, пов'язаних із виступом гетьмана Івана Мазепи. Частина запорожців підтримала гетьмана й після поразки шукала можливості зберегти власну військову організацію та не повертатися під владу московського царя.
У 1711 році козаки заснували Олешківську Січ на території Кримського ханства. Вона стала однією з найпівденніших Запорозьких Січей і проіснувала до 1728 року. Запорожці продовжували займатися торгівлею, промислами та військовою справою. Вони зберігали власний козацький устрій і не визнавали влади московського царя.
Існування Олешківської Січі тісно пов'язане з гетьманом Пилипом Орликом та його Конституцією 1710 року. У документі Кримський хан визначався як союзник українського козацтва. Саме цей політичний зв'язок пояснює, чому хан прийняв запорожців на своїй території. Козаки не бажали повертатися під московську юрисдикцію та продовжували визнавати гетьманом Пилипа Орлика, який перебував в еміграції.
Важливим було й питання церковної незалежності. Конституція Орлика передбачала підпорядкування української церкви Константинопольському патріархату, а не московському. На території Олешківської Січі діяло духовенство, пов'язане з Константинополем. Таким чином, козаки намагалися зберегти не лише політичну та військову самостійність, а й власну церковну традицію.
Втім, стосунки з Кримським ханством не завжди були простими. Від козаків вимагали данини, участі у військових походах і виконання різних робіт. Запорожці здійснювали походи, зокрема на території сучасного Дагестану, а також залучалися до будівництва Перекопських укріплень.
Суперечки виникали й через контроль над територіями та фортецями. Козаки володіли значними землями між Херсоном і Дніпром. Одним із важливих пунктів був Кодак — фортеця на території сучасного міста Дніпра. За положеннями Конституції Пилипа Орлика вона мала перебувати під контролем запорожців. Порушення цих домовленостей загострювало відносини між козаками та ханською владою.
Попри всі труднощі, Олешківська Січ залишалася місцем, де запорожці могли жити за власними військовими традиціями, не підкоряючись московському цареві. Навіть після завершення Північної війни у 1721 році вони ще певний час продовжували чекати на можливість повернення в Україну та відновлення козацької державності. Частина козаків повернулася на Лівобережжя у 1734 році.
У 1772 році на території Олешок козаки збудували великий прямокутний редут площею приблизно два гектари. Він мав земляні укріплення та рови. Згодом укріплення закинули, але ця споруда стала ще одним свідченням військового минулого краю.
Змінювалися не лише володарі цих земель, а й назва міста. У 1784 році Олешки перейменували на Дніпровськ. У 1802 році місту повернули назву Олешки. Вона зберігалася до 1928 року, коли населений пункт перейменували на Цюрупинськ.
Назву пов'язали з Олександром Цюрупою — уродженцем Олешок, більшовицьким діячем, який обіймав посаду народного комісара продовольства. Він був одним із організаторів так званої продовольчої диктатури 1918 року, що передбачала примусове вилучення харчів у населення. З його діяльністю також пов'язують запровадження практики державного планування, зокрема п'ятирічок.
Під час німецької окупації історичну назву Олешки відновили. Після війни місто знову стало Цюрупинськом і залишалося під цією назвою до 2016 року, коли йому повернули історичне ім'я.
Походження назви Олешки пов'язують із місцевою рослинністю — вільхою та зарослими ділянками поблизу Дніпра. Тому російська форма «Алёшки» не передає української назви, а пристосовує її до російської мовної традиції.
Олешки — це місто з історією майже в тисячу років. Тут проходили торговельні шляхи до Візантії, діяли порти, пов'язані з Києвом, бували князівські посланці, а згодом розташовувалася козацька Січ. Саме тут запорожці зберігали свою незалежність від московського царя та чекали на повернення до України.
Тому історія Олешок — важливе свідчення того, що український південь має глибоке власне минуле. Воно не починається з російської імперії й не є її надбанням. Сьогодні місто знову переживає трагічні часи: перебуває під окупацією, його інфраструктура зруйнована, а мешканці потребують допомоги. Та навіть окупація не здатна стерти історію Олешок і їхній зв'язок з Україною.
На зображенні показано тимчасово окуповане місто Олешки (Херсонська область) на тлі гострої гуманітарної кризи, облоги та подій щодо евакуації й режиму припинення вогню у вересні–жовтні 2026 року.

















!["Филя, верни деньги!" КИРКОРОВ после КОНЦЕРТА в Тюмени [Пародия]" - Юрий ВЕЛИКИЙ (ВИДЕО)](https://static.spektrnews.in.ua/img/2026/11/2329/232953_48xx_.jpg)

