"ОЛИГАРХ VS БІЗНЕСМЕН" - Дмитро "Калинчук" Вовнянко

"ОЛИГАРХ VS БІЗНЕСМЕН" - Дмитро "Калинчук" Вовнянко

Слово «олігарх» у свідомості українського громадянина є практично синонімом терміну «дуже багата людина». Різниці між ними він не бачить і всіх українських фігурантів топ-100 багатіїв України – щиро ненавидить. Бо всі вони олігархи, а значить – злочинці. До тези, що олігархи розбагатіли незаконно, бо пограбували державу, українців 30 років привчала вся наша демократична преса, левова частка якої належить... тим самим олігархам. Такий от парадокс.
Парадоксально й інше. Водночас з ненавистю до олігархів пересічний українець вельми лояльно ставиться до капіталу взагалі. Західних ділків типу Арно Бернара, Ларрі Еллісона та Лакшмі Міттала пересічний українець олігархами і злочинцями не вважає. Бо – вони збагатіли чесно (читайте – так сказали ЗМІ). Не вважав пересічний українець (принаймні його значна частина) олігархом і злочинцем мільйонера Володимира Зеленського.
Українці не безнадійні. Мозки їм олігархічні ЗМІ промили на совість, але прищепити класову ненависть рівня більшовизму, все ж не змогли. Говорити можна і треба.
Отже. Де межа між олігархом і просто крупним бізнесменом? Чому олігархи – зло?
Приклад, який особисто я дуже люблю – бізнесмен Василь Хмельницький. Він багата людина? Дуже. Чи має він стосунок до політики і влади? Від 2014 р. – жодного. Працювати йому це не заважає. Він собі будує індустріальний парк у Білій церкві, інвестує в проекти, мотивує українців створювати власний бізнес (особисто за це – мій йому особистий респект і уважуха).
То чи є Василь Хмельницький олігархом? Правильна відповідь – ні. Він – чистий крупний бізнесмен. Так, він спілкується з різними політичними силами про вдосконалення законів. Але тим самим регулярно займаються керівники «Гугл» і «Амазон» - по всьому світові. Виходить, всі керівники західних корпорацій – олігархи? Українець так не вважає, бо – дивися вище.
Люди – нерівні і рівними ніколи не будуть. Люди багаті і вельми впливові були завжди і скрізь. Відрізнення Заходу від совка полягала в тому, що там аби бути багатим не треба було ставати членом комуністичної номенклатури чи генералом НКВД. В умовах ринку мільйонери-магнати були, є і будуть. І це не так вже й погано. «Адідас», «Мерседес», «Панасонік» - за кожним з цих брендів сузір’я мільйонерів.
Те саме з Україною. По яких брендах нас знають в світі? «Чумак», «Рошен»...
На якому ж етапі крупний бізнесмен стає олігархом? Відповідь – коли частиною бізнесу олігарха стає держава. Коли лоббі бізнесмена в парламенті приймає закони, що створюють для його бізнесу тепличні умови і нищать вільну конкуренцію. Коли частина розходів олігархів починає оплачуватися коштом держави, тобто наших з вами податків.
Скажемо чесно – саме так працюють в Україні металургія та енергетика. Приклади? Та будь ласка.
Низькі тарифи на електрику дають змогу олігархам не витрачатися на модернізацію виробництв і платити маленькі зарплатні працівникам – це зумовлює низьку собівартість продукції і дає олігархам надприбутки (згадаймо санкції мінюсту США проти Пінчука за демпінг на трубах). Але енергоносії держава купує за світовими цінами, тобто здобуває розрив між тарифами і реальною ціною енергії. Покриває розрив хто? Держава. Всі спроби збільшити тарифи для підприємств олігархів плодять корупцію – електрика «для людей» опиняється на підприємствах олігархів і це зберігає ціновий розрив. Спроби підвищити тарифи до реальних для всіх, нариваються на масове невдоволення громадян і обрання президентами коміків. Коло замкнулося.
Доречне питання, хто здатен це та інші чарівні кола «розчарувати»? Той, чий бізнес від держави не залежить. Хто з одного боку знає як все працює нині, а з іншого – знає як економіка працювати мусить, аби бути ефективною. Той, чия продукція уже на Заході. Той, чия репутація настільки висока, що з ними мають справи фонди зі світовим іменем (на кшталт фонду Ротшильдів). Крупний бізнесмен. Не олігарх.

Loading...