Просто зверніть увагу на таке.
Основа цієї війни - не стільки рускій солдат - у підбитому літаку, солдат, зловлений миколаївським тероборонівцем, солдат, полонений і на пресконференції, солдат, який дзвонить женє в росію, а ти питає: "а ти чьо? ну чьо?"
Ми можемо скільки завгодно сміятися над цими солдатами і їхнім бронепоїздом.
Основа цієї війни - спецоперації КГБ.
Її веде не головнокомандувач, а шпигун і вербовщик.
Він почав її задовго до 2013 і до 2014.
Ще коли в редакціях українських ЗМІ сиділи радники з пєрвих, вторих і астанкіно-телеканалів, що коли дмітрій кісєльов (майбутній "ядєрний пєпєл") "вчив" ICTV робити новини.
Ще коли Марат Гельман і сонми рускіх політтехнологів ходили українськими редакціями і пхали свої ІПСО в наші телеефіри (я з "1+1" це пам'ятаю дуже добре), ще коли вони сиділи в медведчуківській адміністрації президента і звідти розсилали в редакції свої темники.
Ще коли "хароші ліберальні рускі ведучі" вели усі найрейтинговіші телешоу.
Послухайте тьотю Таню.
Я ще газету Піонєрская правда у поштовій скриньці бачила.
Цим ІПСО - десятиліття. Ці кгбшні "консерви" навколо нас, і в інших європейських країнах, сидять десятиліттями.
І тому ми сміємося над рускім солдатом з простроченим пайком, а хуйло сміятиметься над українською довірливістю.
Якщо ми шукатимемо опору не там, де треба.
Війна дуже архаїчна.
Це смерть, кров і ненависть до чужих.
І любов до своїх.
Її не виграєш жалями, соплями і білими ганчірками миру.
Вони розстрілюють мирні машини, обвішані тими білими ганчірками. Вони скидають касетні бомби. Вони мінують вулиці сіл, куди ще торік ми вивозили на літо своїх дітей.
А я читаю тут, що "в моєму серці немає ненависті".
Я не закликаю до ненависті у серці.
Я закликаю хоч до розуму у голові.
