Мовне питання для політиків – постійна тема для піару. Прийняття закону про мови не стало винятком. 4 жовтня Верховна Рада таки прийняла у першому читанні законопроект № 5670-д «Про забезпечення функціонування української мови як державної». В чому полягав закон і в чому – піар?
Спершу про закон. Закон про мови мусив замінити (не до ночі буде згадано) Закон КаКа, тобто сумно відомих Ківалова і Колесніченко , один з яких ще з 2004 р. відомий як «Серьога-підрахуй», а другий, нині – як радник кримського Гобліна «Аксьонова» з питань спорту (тобто – як зрадник, з усіма похідними). Відміна Закону КаКа поставило країну у вельми цікаву ситуацію. За законом КаКа жити було далі не можна ані по закону, ані за здоровим глуздом. А без закону КаКа треба було повертатися до закону часів ще УРСР (царство йому небесне), що теж ніби – не комільфо. Де ми – де совок?
Коротше 4 жовтня депутати зібралися на розгляд і тут закон закінчився – почався піар. До виборів – недалеко. В сесійній залі – не менше десятка кандидатів у президенти. Питання – знакове. Кожен мусив відпрацювати своє.
Найпростіша задача була в потенційного кандидата Вілкула. В кращих традиціях Оппоблоку він звинуватив ВР у спробі впровадити стандарти справжнього українця – з правильними книжками, каналами одягом та мовою. Звинуватив, до речі, чистою українською, що погодьтеся – показник. Хто гарно про мову дбає – той, у тому числі, україномовного Оппа має.
За прелюдією почалася основна частина піару. В раду було внесено аж чотири проекти закону. Закон № 5670 – під редакцією Володимира Василенка, закон № 5669 від ВО «Свобода», закон № 5556 авторства депутата Лесюка і закон № 5670-д, який по суті був лайт-версією закону 5670.
Від самого початку піар-ігрищ стало очевидно, що змагатимуться між собою два законопроекти – 5556 (від БПП) і 5670-д (від Народного фронту). Политсила Петра Порошенка апелювала до того, що законопроект від НФ надто жорсткий і буде важко сприйнятий у східних областях України, де й так чимало людей із нетерпінням чекають «Пуйла – визволителя». НФ відповідав на те, що надто жорсткі норми з проекту вони вже прибрали – власне це і є законопроект 5670-д.
Кандидати від менших фракцій піаром займалися без деталізації – вони гралися в гру «постав підніжку політсили президента». За законопроект від БПП вони не голосували категорично. Справа зайшла в глухий кут і отут БПП зробив крок, гідний оплесків.
Депутат Ігор Гринів піднявся на трибуну і заявив, що так, його фракція має питання до законопроекту від НФ і в другому читанні вона буде вимагати включення своїх поправок, але наразі вона голосуватиме за законопроект 5670-д, бо: «Україна далі знаходиться в небезпеці, і ви все робите для того, щоб її штовхнути в прірву. Але ми не дамо цього і будемо голосувати».
На цьому піар завершився – законопроект був прийнятий. Далі – знову закон. Що ж прийняли депутати, і які норми стали каменем спотикання між депутатами? Каменем спотикання стало впровадження інституту «мовних інспекторів», які мусять спостерігати за дотриманням закону про мови в установах та підприємствах. Було ще кілька пунктів, які БПП розцінила як спробу впроваджувати українську репресивними методами. Чи не надто перестраховувалася БПП?
Свою думку висловлю так – я цілковито підтримую побоювання БПП. Незважаючи на те, що я пишу і говорю в побуті тільки українською (хто мене знає – підтвердить), я завжди був прибічником тільки лагідної українізації та противником політики насадження українською мови «з під кийка». Сам уродженець східної України, я не з чуток знаю, наскільки небезпечно в питання мови вдаватися до махання шаблею. Залицяння і зґвалтування призводять до одного й того самого. Я розумію, що в нас чимало громадян воліють ґвалтувати, але така форма стосунків особисто мені огидна. Краще довше – але хай для людей перехід на українську буде власним свідомим вибором. Як на мене – так значно надійніше.
Крім того я переконаний, мовні інспекції миттю стануть неймовірним розсадником корупції. Інспектори дуже швидко почнуть не контролювати, аби в офісах говорили українською, а банально збирати побори «за право гаваріть на рускам». Треба нам свідомо створювати таке кубло?
Хоча – і без того закон вийшов вельми крутий.
Отже. Українська мова стає реально єдиною державною з усіма похідними. Українською мусять говорити державні службовці, українською мусять проводитися культурні заходи. Кіно й мистецтво – тільки українською, а там де з’являться репліки іншими мовами – дублювати субтитрами. Законом передбачено створення відомства уповноваженого з захисту української мови, з вельми широкими повноваженнями, аж до мовного інспектування і накладання ду-у-у-у-уже немаленьких штрафів. Якщо держава справді забезпечить виконання цього закону, то…
На україномовних Рината Леонідовича та Ігоря Валерійовича – я б подивився…
Ще одне. Я не уявляю собі як буде можна перевести на українську зразу всю наявну наукову, технічну і бізнес-літературу? Тут або державі треба буде запровадити інвестиції на рівні розходів на медицину, або… норма буде просто непрацюючою. У нас просто не існує профільної літератури українською в такому обсязі. Існує й чимало інших застережень до практичної реалізації цього закону, які треба буде обговорити до другого читання. Так що додатковий сеанс піару – нам забезпечений. Хоча…
Держава протягом останніх чотирьох років для зміцнення української без перебільшення робить дуже багато. Квоти на українську на ТБ. Квоти на радіо. Україномовні аніме. Україномовні художні фільми. Явне збільшення попиту на україномовну літературу – це я вам як письменник підтверджую. Тощо й тощо. І ще.
Я дуже гарно пам’ятаю як у 2012 р. регіонали глузували, мовляв питання української мови для українців непринципове – бо «Мовний майдан», мовляв, зібрав мало людей. Після прийняття першого читання Закону про мови, на захист милої регіоналам російської мови не вийшов взагалі ніхто.
А це – уже не піар.
