Це трохи підзабуте відчуття, коли ти з самого ранку не відходиш від комп’ютера. І читаєш всі новини, всі сайти, офіційні повідомлення, гортаєш месенджер, панічно пригадуючи, кому можна написати. І все одно нікому не пишеш і не дзвониш, щоб якось затягнути статус кво, продовжити цей момент, доки всі живі.
І знову стрічку заполонили заклики «молитися».
Добре, я молитимуся. Як умію, вибачайте вже, але молитимуся.
Перша молитва за те, щоб знайшовся хтось, хто керує країною. Щоб усі ці чутки про тіньовий уряд, закулісу, про всюдисущого Порошенка, та хоч про дідька лисого – щоб вони виявилися правдою.
Господи, я вірую у безмежну мудрість Твою, у чоловіколюбство і українолбюство Твоє. І що у тяжку годину Ти лишив закладки, Господи, а не підірвав все і не залив бетоном. І що хунта таки може бути, і що хунті вистачить сил і здоров’я заблокувати двері у кабінет до нашого генералісимуса і розрулити ситуацію, незважаючи на верески і крики за стіною.
За що іще помолитися? Я готова, сьогодні день такий.
Можу за виборців Зеленського, за те, щоб кожен із них відчув безпосередньо на собі наслідки свого вибору. Причому коврово-гніздовим методом, але так, щоб наших не зачепило.
Покрий наших омофором, чи ковпаком, чи дашком, чи тінню Своєю, чи просто дай нам пару місяців фори, щоб ми якось стали тісніше, щоб обклалися рогатинами, щоб вперлися ногами і зчепилися ліктями.
І не введи нас у болото зневіри, і відчаю, і розбрату, і дай нам мудрість відрізнити зраду від глупства, а потім спекатися того й іншого.
Той, хто зробив цей світ за сім днів, з океанами, лісами, ріками і навіть павуками – хоча міг би, здається, обійтися без павуків – невже не почує наш голос і не погодиться, що півроку це дуже багато. Це так багато, це занадто, це просто неможливо більше витримати.
Господи, поверни все як було, а?
Амінь.
