За нього ще виходив “Мішин майдан”? А потім він замість фронту - поїхав на заробітки до Італії, де влаштувався радником тамтешнього міністра оборони. Пам’ятаєте ж?
Так от, поради “золотого хлопчика” були настільки потужними, що тепер міністр оборони Італії Гвідо Крозетто заявив, що Україна нібито “ніколи не переможе росію”. Що українцям слід вважати великою перемогою якщо вдасться вигнати росію за межі українських кордонів.
Отакі висновки зробив Мішин новий роботодавець після Мішиних цінних порад.
А раніше, до найму “унікального фахівця з України” міністр оборони Італії чомусь такого не говорив. Співпадіння?
Якщо комусь цікаво навіщо я досі буцаю дохлу коняку, то відповідь проста й логічна: у хитрозробленого “жижиталізатора” все ще залишаються амбітні плани повернутися у політичне життя України та взяти участь в усіх можливих виборах: президентських, парламентських, місцевих.
І у нього залишається тут певна аудиторія, яка буде його підтримувати: посіпаки, які досі годуються на запущених ним проєктах; врятовані від мобілізації “ойтішікі” з Дія-Сіті; увесь склад паразитичних мінцифр та Держспецзв’язку; грантососи, яким Міша дав фінансування; розробники міфічного “вітчизняного штучного інтелекту” за 5 мільйонів доларів та безліч інших імітаторів, фріків, невдах й ухилянтів із лавандовим рафом на державних зарплатах.
Більшість з них все ще вірять у надумані “цінності” та “прості цифрові рішення”. Що буцімто великі соціальні проблеми можливо якось вирішити “додатками” (“застосунками” по-федорівськи). Вірять, що “Дія безпечна”. Що ніякого цифрового контролю держави над громадянами не існує. Але найбільше прихильники “Божественного Міші” вірять у ним же створену казочку, нібито “Він став жертвою корупціонерів”.
Чим більше часу приходить від потужного пенделя, виданого Великому Цифровізатору власними однопартійцями – тим очевидніше стає малозначущість його справжньої ролі, його сцкл…, ммм, боягузтво, дріб’язковість та примітивізм.
Особливо якщо пригадати щедро роздані обіцянки - та порівняти їх з фактичними результатами, на кшталт: “цифровізація усуне корупцію”, “найманці замінять українців у ЗСУ”, “замість людей будуть воювати роботи” тощо.
Він навіть не підтримав власних прихильників на вуличних протестах.
І він досі залишається “вірним солдатом Зеленського”.
Чомусь великий патріот Міша не пішов до війська після звільнення, а прикрившись фейковими “бронюванням” від іноземного фонду (WTF?) - поїхав заробляти гроші за кордон – так і залишившись у гордому статусі “не служив жодного дня”.
А ще коли Міша тільки став міністром оборони – він забрав фінансування на розробку ракет і передав їх своєму другану на виробництво “поршневих” дронів. Які вже за півроку майже повністю втратили актуальність. Не забуваємо це.
А в Україні (та поза її межами) ледь не щомісяця говорять про вибори.
Бо дійсно, люди втомилися він антиконституційних “пересидентів” – і у Раді, і на Банковій, і у місцевих громадах.
І ті вибори колись неодмінно стануться. Хтозна коли саме – але колись точно.
І тоді Міша знов вискочить на сцену – no doubts. Можливо, як самостійний політичний “проєкт”. Можливо – знов як “член нової команди Зеленського”.
Але я закликаю розумних людей завжди пам’ятати хто такий був і ким залишається маніпулятор Міша.
Що він брав найактивнішу участь у приведенні до влади зеленський квартал.
Що він 7 років займав найвищі посади у владі зе-команди.
Що навіть коли стадо хом’ячків скандувало “ФЕ-ДО-РОФФ!!!” та “Мішу вирніт!” – він продовжував клястися у вірності Зеленському. І після жодного разу того не критикував, навіть не натякав на критику.
Так само, як жодного разу не відповів на питання “Так а хто ж такий Вова з “Династії”? Зате багато говорив про “корупцію в мінобороні” – але ні разу не назвав жодного прізвища.
А це його епохальне “Роль кібербезпеки дещо перебільшена” – це ж хрестоматійна класика войовничого невігластва зекоманди.
Хтось може не погоджуватися з моєї експертністю або не вірити у мої оцінки ступеню “китаїзації” державної політики цифровізації України. Нехай.
Але ж не треба бути ІТ-фахівцем, щоб зрозуміти політичні провали Міші як державного діяча та надуманість його “досягнень”.
Пам’ятати про усі ці факти й зберігайте критичне мислення – це все, про що я наразі прошу
