На заході – значна частина ковід-дисидентів – це ліберали і свободолюбці, нонконформісти.
Які протестують проти обмеження їх свобод аж до: хочу житиму, хочу не привиюсь, навіть якщо загрожуватиму здоров’ю інших. Не можна державі мене примушувати.
А в Україні фокус-групи показують, що значна частина ковід - дисидентів це прихильники сильної руки і «сталіна на вас нєт».
От колега розшифровував запис фокус групи. Дав послухати одного такого. І говорить, що це типовий тіпчик.
59 років. Скоро на пенсію. Мав би вже якось розбиратися у житті.
Голосував за Зеленського.
Зараз розчарувався і ненавидить. Але Пороха ненавидить теж. Хоча теж за нього у 14му теж голосував.
А до цього голосував за Ющенка і його ненавидить, бо пасічник і черепки збирав.
Найкращий політик – Сталін. Хоча комуністів дядько не любить. Росіян не любить, хоча у нього рідний брат десь в Росії і він з ним тепер не знається.
Але американців теж не любить. Бо зовнішнє управління і хочуть нас поработіть.
Потрібна жорстка влада. Бо кругом бардак (тут згадується безсмертне у Леся Подерев'янського: "а тепер ні в них, ні в нас порядку нема").
А вакцинуватися він не буде, бо він вільна людина. І держава не сміє його змушувати.
Це капець. Колега після таких інтерв’ю на фокус-групах сіпатися починає.
Бо такої дикої фігні у головах людей – кожен другий несе ахінєю.
От як може бути в одній голові і Сталін і свобода?
Мудрість приходить з сивиною. А іноді сивина приходить сама.
Мудрий український народ, кажете? Ви розкажіть це соціологам.
