В роки Другої Світової бомбардувальники союзників скинули на Німеччину 2,7 млн тонн бомб. Для розуміння масштабів, це як 5,4 млн КАБів або ж більше мільйона ракет Х-101. Гігантські масштаби.
І коли зараз росіяни кожного року радіють своїй перемозі і кажуть: «Можем повторіть», то вони просто недооцінюють той розмір руйнувань, які робили ці бомбардування в тилу Німеччини і як вони підривали її міць.
Альберт Шпеєр в своїх мемуарах писав, що їм доводилось відволікати мізерні матеріальні і технічні ресурси на виробництво зеніток ППО. І якби не це відволікання ресурсів, то вони могли б подвоїти виробництво тих же снарядів більш ніж вдвічі.
І навіть незважаючи на це, німці ставили рекорди. Одним з парадоксів цієї війни, що незважаючи на зростання інтенсивність бомбардувань, німці примудрялись нарощувати виробництво літаків та танків. І досягли піку виробництва в 1944, під час найжорстокіших бомбардувань за весь період. За один місяць союзники могли скинути сотні тисяч тонн бомб!
І тут не треба думати, що ці авіанальоти не були болючими для ВПК. Про їх ефективність Шпеєр теж писав.
Британці з американцями тоді шукали болючі місця німецького ВПК. І одним з таких місць було виробництво шарикопідшипників в Швейнфурті. Тому що без цього простого, але важливого компонента не змогла б працювати жодна техніка. І перший же великий авіанальот привів до руйнувань, які скоротили виробництво цієї деталі майже на 40%. Шпеєр дуже боявся, що ще декілька послідовних нальоти і виробництво зупиниться зовсім, обескровивши німецький ВПК..
Теоретично, вони могли б перевести виробництво в інше місце, але це привело до перерви у виробництві в декілька місяців, які вони не могли собі дозволити. Тоді вони прийняли рішення швидко відновити виробництво і укріпити ППО. Однак ще один нальот і виробництво було скорочено аж до 70%. І Шпеєр дуже боявся, що ще декілька ударів і ворог би переміг би, але вони перестали атакувати, вважаючи цю стратегію на шарикопідшипники хибною. Скоріш, союзники самі не розуміли наскільки були близькі до успіху. Аналогічні авіанальоти здійснювались і на інші виробництва. Тим не менш, вони не змогли знищити ВПК.
Реального результату союзникам вдалось досягти коли вони в травні 1944 почали бомбити заводи по виробництву синтетичного палива та румунську нафтопереробку. Для розуміння, дефіцит пального завжди був проблемою для Рейху, але вони мали власне виробництво, яке забезпечувало мінімальні потреби. І заводи синтетичного палива тоді забезпечували 90% Рейху в авіапаливі. І по словам Шпеєра, з травня по червень, союзники знищили 98% виробництва авіапального. Тому незважаючи на те, що авіапромисловість Німеччини тоді виробила рекордні 40 тис літаків, але їх елементарно не було чим заправити. Аналогічна проблема була з танками та іншою технікою.
В своїх мемуарах Шпеєр також розмірковував. А чи можна було б не програти війну. Він особисто вважав, що Гітлер дуже багато уваги приділяв різним вундервафлям, як ракети ФАУ. Він саркастично сміявся зі спроб фюрера назвати цю зброю Відплатою. В той час, як бомбардувальники союзників скидали по 3 тисяч тон вибухівки в день, то ці ракети могли б доставити лише декілька десятків тонн в міс. І на його думку, якби вони той дефіцитний ресурс замість ракет ФАУ направили в ракети ППО та інші перспективні розробки, то можливо б їм вдалось не програти.
