Не знаю, чиї це були слова, вибачаюсь:
Народилася жінка, пожила для інших, побула винною за інших, попрацювала для інших. І померла.
Не дослівно, а як запам'ятала. А тепер за аналогією - народилася Україна. Збагатила світ розумом і культурою. Нагодувала навіть росіян. Віддала свої життя в війні, розв'язаній двома агресорами. Віддала власну ядерну зброю. Подарувала агресору свої винаходи. Побула "меншим братом" для одних. Побула збирачкою полуниці для інших. Вмилася кров'ю. Одна. Витримала тортури. Одна. Навчила НАТО воювати. Навчила поляків збивати дрони. Надала час Європі. Надала знання Америці. Побула цапом відбувайлом для всіх політичних перегонів, там, де війна не відчутна. Винна і для одних, і для других. Стала для когось плацдармом, а для когось буфером.
І для когось стала прикладом. І надією.
І...
Ні. Не померла. Треба переписати сценарій. І в кожній ситуації пам'ятати й про власний внесок у розвиток світу. У поповнення його знань і розумінь про війну. У збільшення їх бюджетів. Поважати їх - але й поважати себе.
Побула, пожила - це остогидло. Не плацдарм, і не буфер. Не затичка у всі дірки, й не меншовартісний сусід, який відриває власних військових від фронту, коли там гаряче, щоб відправити до Польщі й вчити їх збивати Шахеди. Бо їм до нас - лячно. Я цього НЕ розумію.
Може, жертва за обставинами, але не жертва за своїм вибором. Досить.
Може, добра, як зазвичай, але не ганчірка, яка йде назустріч геть усім, хто її використовує. Досить.
Моя Україна мрій, хоча має всі шанси й якості, щоб це було реальністю.
