Я входив до складу Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування при ДРС як незалежний експерт. Моя мета була суто практичною: захищати реальний бізнес від чиновницького свавілля. Я виходив із простої презумпції: якщо держава звинувачує підприємство, вона має це довести фактами, а не припущеннями.
Але українській бюрократії не потрібні незалежні експерти. Їй потрібні зручні статисти для імітації реформ. Моя системна публічна критика державної політики, регуляторного тиску та чиновницької некомпетентності стала для керівництва ДРС кісткою в горлі. Приблизно за місяць до мого виключення мене викликали «на килим» і поставили кулуарний ультиматум у стилі 90-х: або я стаю «тихішим» і припиняю критикувати владу, або маю прибрати з Facebook будь-які згадки про те, що я є членом Ради. Я відмовився. Я не для того розбудовую медичний бізнес і працюю в громадському секторі, щоб мовчати на догоду чиїйсь кабінетній зоні комфорту.
Зрозумівши, що я не буду їхнім ручним песиком, система увімкнула механізм «зачистки». В офіційному листі від 17 серпня ДРС безапеляційно заявила, що з п'яти засідань Ради у період 2026 року я нібито взяв участь лише в одному — 30 квітня. Ця сфабрикована статистика, де мої фактичні участі перетворили на одну, стала єдиною формальною підставою для мого виключення.
Щоб довести цю брехню, я направив офіційний запит, у якому вимагав надати оригінали журналів реєстрації, таблиці відвідуваності та внутрішню службову записку, на підставі якої писався цей лист. Що я отримав у відповідь? Замість того, щоб просто дістати з папки журнал і показати мій підпис (або його відсутність), ДРС надіслала офіційну відповідь від 25 серпня за підписом заступника Голови Олексія Михайлова. У цьому документі служба повідомляє, що мій запит потребує пошуку серед «значної кількості даних», а тому строк його розгляду продовжується до 20 робочих днів — аж до 18 вересня 2026 року.
Головна логічна проблема ДРС
Ось тут система спотикається через свою ж відписку. Якщо 17 серпня посадова особа мала достатню фактичну основу для написання твердження «1 із 6 засідань», то в природі вже має існувати конкретне джерело: заповнений журнал, зведена таблиця, реєстраційний лист, протокол чи службова довідка. Знайти джерело вже використаного в офіційному документі факту не повинно вимагати нового розслідування на місяць.
Тоді не зрозуміло на підставі якого документа ДРС уже 17 серпня стверджувала мою відсутність системну, якщо 25 серпня їй знадобилося 20 робочих днів, щоб відшукати документи, які мають це твердження підтвердити?
Два сценарії, і обидва погані
Перший: 17 серпня статистика була просто вигадана для легалізації помсти за мою громадянську позицію, а зараз система гарячково міркує, як приховати сліди.
Другий: первинні документи із моїми підписами лежать на столі, але показати їх зараз — означає розписатися у службовому підробленні, тому чиновники купують час.
Державна установа не може вимагати місяць на пошук доказів для того факту, який вона сама ж офіційно стверджувала тиждень тому. Брехати системі легко лише доти, поки від неї не вимагають показати справжні папери.
