Ідеї Степана Андрійовича, як втім і всього ОУН, сьогодні безнадайно застаріли. Партійна держава, пожиттєвий вождь на чолі нації, розподіл народу поміж професійно- становими організаціями під контролем держави, єдиноправильна ідеологія... - сьогодні все це більше притаманне нашому скаженому сусідові...
Ситуація докорінно змінилася. Провіднику й наснитися не могла такої потуги війна, таке обличчя української нації, таке єднання людей не по крові й мові, а по цінностях і по духу.
Років через 50 про Бандеру забудуть, бо нинішні герої потужніші й сучасніші.
Бандера був прапором останньої надії нації, яка зазнала поразки у визвольній боротьбі. Нині зовсім інші часи й інші мрії.
Але одна думка, яка бринить в останніх працях Головного українського націоналіста, виглядає на диво свіжою. Вона стосується росії. Зокрема, дискусії: чи здатна росія стати демократичною?
І висновок Бандери, зроблений наприкінці 40-х, звучить парадоксально: росія може переконати демократичний світ в тому, що вона готова стати демократичною. Але в тому є головна небезпека.
Бо це може сповільнити рух України до повної незалежності від імперії.
Спокуса знову побачити росію добрим, дбайливим, вже демократичним і ліберальним старшим братом може спонукати частину українців повернутися обличчям в той бік, звідки вийшли, зупинитися у роздумах, а чи треба так рішуче рвати всі зв'язки? Чи не краще зажити знову однією сім'єю?
І знову потрапити в тисячолітню пастку...
Тож, чим більше трешу з боку імперії, чим жорстокіша її злоба й агресія, тим краще. Хай звір біситься все більше й потворніше. Хай не дає нам жодного шансу повірити в те що може вилюдніти. Так буде краще...
Бо зупинятися не можна , озиратися теж.
Як у воду дивився Степан Андрійович. Ми знаємо. Тут він був правий.
