Володимир Олександрович Зеленський вже привітав Джо Байдена з перемогою.
Хоча офіційного підведення підсумків по усім штатам ще не було.
Як не було і офіційних виборів власне колегією виборщиків, які зберуться на засідання 14 грудня. І, теоретично, виборщики можуть проголосувати за іншого. Ну, їм типу делегували повноваження виборці віддати голос за Байдена, а вони такі передумали і пішли, і віддали голос за Трампа.
Хтось сумнівається, що в Україні таке могло би бути з легкістю?
Бо як любить говорити Ігор Валерійович Коломойський: «Бабло побєждаєт зло».
Просто він ніколи не уточнює: на його карті світу зло – це колись хтось діє не у його інтересах. Або якщо щось погано лежить – і воно ще не його.
Тому тільки у нас могло бути таке: 11 суддів Конституційного (!!!) суду замість того, щоб представляти інтереси українського народу – стали представляти інтереси Медведчука, Коломойського і ще 47 «сиріт»-депутатів.
Упс, і правова система держави накрилася мідним тазом.
І Україна потрапляє у страшну конституційну кризу, з якої виходу немає. Відсунути, відтермінувати загрозу можемо – позбавитися її – ні.
Ось, ось у чому наша ментальна травма.
У нас у політиці відсутнє поняття репутації, як такої.
На заході репутація – основний ресурс. Наріжний камінь.
У нас ця цінність лише зароджується.
Тому як в анекдоті:
- Поручік Ржевскій, как ми можем взять вас поручітєлєм? У вас реєпутация пьяніци, бабніка і дуелянта
- Да, ета так, но зато я нікагда нє бил во власті і нє занімался політікой
- Ржевскій, ви нам опрєдєльонно подходітє.
Тому у нас, наша ментальність дозволяє людям міркувати так:
- Буду за нього голосувати. Сам краде, зате і людям дає.
Крапка. Ось, ось чому ми бідні. Не тому що дурні. Тому що хитрі. Це виправдання і для себе, красивих: коли я прийду до влади (або якби прийшов) то я б дбав би про людей. Ну і трошки про себе, рідних і братів по кварталу.
Запам’ятайте це і розкажіть іншим.
У Штатах бували випадки, коли виборщики від штатів не голосували на колегії виборщиків у грудні. Але таких випадків – на пальцях порахувати. І кожного разу це було виважене і обґрунтоване рішення людини.
А ви уявіть: 11 із 15 суддів в Україні здали країну одночасно. І вони не бояться, що їм не подаватимуть руки. Вони не бояться, що їх внуків будуть тролити: – твій дідусь – чмо і зрадник. Хоча – їх внуки вже давно навчаються у Європі – від якої нас так відлякують.
