Колись ще школярем я пишався могутністю СРСР і головним її показником: ми першими запустили людину у космос. День 12 квітня 1961 року став одним з найкращих днів у радянській історії. Дехто й досі пишається: ми аж на цілих три тижні випередили американців.
Уже набагато пізніше, коли стала доступною інформація про той політ, що її приховували десятиліттями, усе стало дуже неоднозначно й віра у "першість" впала. Бо є першість, а є - "першість".
Питання: чому до загону радянських космонавтів понабирали з далеких, загублених серед лісів військових аеродромів молоденьких лейтенантиків, яким було по 22-23 роки, а не досвідчених льотчиків-випробувачів? Гагарін мав дуже скромний наліт на реактивних літаках і найнижчий - третій клас професійної майстерності.
А от перший американський астронавт був досвідченим 37-річним пілотом-випробувачем, який мав наліт у тридцять(!) разів більший за Гагаріна.
Чому Гагаріна запускали у атмосфері цілковитої таємниці, навіть членам "команди" Корольова було заборонено фотозйомку, а політ Шепарда демонструвався у прямому ефірі по телебаченню та радіо і навіть квитки тим, хто бажав усе побачити на власні очі й сфотографувати, продавали.
Чому Гагарін написав дружині прощального листа, а Шепард навіть і не думав про це. Дружина Гагаріна про політ не знала, а дружина Шепарда спостерігала по телебаченню.
Чому шанси вижити у Гагаріна оцінювалися у 40%, а у Шепрада - у 99?
Нарешті: політ Гагаріна був цілком автоматизовано (що не завадило виникненню 4 позаштатних ситуацій, в результаті яких він ледь не загинув) і радянський космонавт був фактично живим манекеном, прив'язаним до крісла, а Шепард якийсь час керував своїм кораблем самостійно, вручну. Мабуть, заздрячи своєму американському колезі, Гагарін жартував: "Не знаю, ким я був - чи першою людиною у космосі, чи останньою собакою".
З Днем космонавтики вас!
