«Письмо-диагноз» - Евгений Комаровский

«Письмо-диагноз» - Евгений Комаровский

Я просто обязан это опубликовать. Это письмо-диагноз. Это свидетельство того, что, несмотря на все реформы и революции, больные и врачи по-прежнему мало кому интересны. Ну закроется отделение, ну уедут еще два десятка врачей, ну умрут еще пару сотен пациентов… Продолжается выяснение отношений между медицинскими и околомедицинскими начальниками разного уровня…
У нас нет ни одного работающего в государственном учреждении и живущего только на зарплату врача, учителя, судьи, прокурора, полицейского, депутата, министра и даже президента с премьер-министром.
Любого открывшего, нет, лишь чуть приоткрывшего рот врача, учителя, полицейского можно в течение одного дня сделать взяточником, коррупционером и т.д. Молчать и не связываться – это такие правила игры. Если врача другие врачи обвиняют во взятках – 100% нарушены правила игры. Самые проигравшие в этой ситуации – пациенты.
Не надо упрощать и делить участников этой истории на хороших и плохих. Но цель разборок - однозначно в том, чтобы одни победили других. А пациенты? Похоже они лишь мешают разборкам. Но тот, кто ближе к пациентам всегда имеет плюс к карме...

Итак, письмо автор - Sura Mats
НАМ ПОТРІБНА В УКРАЇНІ ВЛАСНА ТРАНСПЛАНТАЦІЯ КІСТКОВОГО МОЗКУ?
Тут нещодавно Уляна Супрун закликала лікарів публікувати особисті історії вибору професії лікаря. Так я хочу своєю історією вибору з усіма поділитися. Тільки вже новою ситуацією вибору, яку створили головний лікар Охматдиту Ірина Садов'як і голова Опікунської ради Оксана Корчинська. Але насправді, це ситуація вибору не стільки для мене, а для вас усіх і для країни в цілому.
Я народилася та виросла у Львові. Коли мені було три роки, я зробила укол своєму плюшевому ведмедику і зрозуміла, що буду лікарем. І ніщо потім не похитнуло мого рішення. Я закінчила в 2011 році Львівський Національний мед. університет. І мала за спеціалізацією стати сімейним лікарем, зараз би набрала 2000 декларацій пацієнтів, і вже напевно б гроші підгортала лопатою. Але моя мама, голова благодійного фонду «Крона», багато років допомагала Охматдиту, переконала мене піти в дитячу гематологію, в трансплантацію кісткового мозку (ТКМ). Напевно тому, що більшу частину допомоги направляла в Центр онкогематології, і не сумнівалася в людях, які там працюють. Я 7 років навчалася тонкощам ведення маленьких пацієнтів до і після трансплантації кісткового мозку під керівництвом двох заслужених лікарів України зав. Центру онкогематології Світлани Борисівни Донської і зав. відділення трансплантації кісткового мозку Олега Анатолійовича Рижака, та інших старших колег. Всього провела вже 9 трансплантацій - 3 ауто, 4 від повністю сумісного родинного донора і 2 гаплоідентичні, тобто від частково сумісних родичів (лікування таких хворих займає мінімум 4-6 місяців, мінімум!) І родинні ТКМ роблять тільки в Охматдиті. Якщо донор не повністю, а частково сумісний - це реально дуже складна штука. І я розумію, що для повного освоєння всіх нюансів ведення пацієнта після такої пересадки мені ще треба років 3-4.
Але в травні почалося якийсь кошмар з реорганізацією Охматдиту, яка взагалі не має жодного відношення до медичної реформи, і робиться не заради оптимізації лікувального процесу або бюджету, а заради видалення з лікарні Донської та Рижака. У такий спосіб з ними одна народний депутат давні рахунки зводить.
Ви можете повірити, що Центру на 70 ліжок для найважчих пацієнтів зі всієї України, з 4 відділеннями і унікальною лабораторією за півмільйона доларів (до речі, не від держави, а від того ж фонду «Крона» :)), краще працювати взагалі без керівника ? Або ж під керівництвом начмеда-анестезіолога? І що знання і багаторічний досвід творця і керівника Центру, взагалі не критичні для витягування з того світу дітей з найскладнішими випадками лейкозів і лімфом? хай іде лікарем в поліклініку? При тому, що в Україні онкогематологів, які займаються спорідненою трансплантацією кісткового мозку всього 7 чоловік, починаючи з Донської та Рижака і закінчуючи мною. Всі 7 тут в Охматдиті, одна група на всю країну.
Шановні читачі мого листа! Спасибі, що дочитали до цього місця. Зрозумійте, ось якщо зараз головний лікар Садовяк і Корчинська Донську таки викинуть з нашого Центру, а потім і Рижака, під нескінченні без суду і слідства звинувачення в корупції в соцмережах і медіа, в кого я і мої колеги трохи старше будемо далі вчитися? У кого будемо питати поради в складних випадках, коли ціна питання буде життя дитини? От не стане нашої команди. Що мене буде в Охматдиті тримати? Ви серйозно думаєте, що мене зможе утримати зарплата в 9200 грн. в червні з усіма преміями і надбавками за роботу в національній лікарні, за роботу з хіміотерапією, нічними чергуваннями і т.п., коли у головлікаря гарний настрій, але раптом 6 200 в травні, коли вона хотіла нагнути все наше відділення, що не прийняло цю «реорганізацію», і тупо зрізала всім без пояснень 70% премій і надбавок? Подробиці можете прочитати у мене на фейсбуці, Sura Mats мене там звуть. (Не дивуйтеся, що я іноді на море при такій зарплаті їжджу - у мене є хлопець, і жити я поки можу у мами).
У Польщі 4 центри трансплантації кісткового мозку. Так вони з наших лікарів із задоволенням зроблять п'ятий.
А знаєте як це вас може торкнутися через півроку-рік? Наприклад, ваші діти здорові, чого я вам щиро, як і всім іншим в цій країні, бажаю. Але в когось з ваших родичів, або кумів, або знайомих, або співробітників захворіла дитина, і його може врятувати тільки трансплантація кісткового мозку, і навіть є відповідний донор в сім'ї. Але тільки тут неприємний сюрприз з смертельним холодком - таку трансплантацію вже у нас майже не роблять (лікарів стало в два рази менше, не справляються, або взагалі всі розбіглися). Така трансплантація родині хворої обійшлася тут сьогодні у витратах на ліки, перевірку донорів і т.п. в залежності від тяжкості та термінів лікування (а це 4-6 місяців), наявності ліків від держави, віку і ваги дитини від 8 до 12 тис. доларів. Але нас розігнали, я з колегами поїхала в Польщу або Туреччину, а може і далі. І вашим родичам або знайомим потрібно збирати вже мінімум 120 тис. євро, щоб ... зустрітися зі мною ж в польській або турецькій клініці. І ці люди йдуть до вас за допомогою, а ви не знаєте як їм реально вчасно допомогти, ви і фонди з цим не справляються, і бюджетна черга теж. І тут ви згадаєте, що можна ж було, блін, влітку 2018 року просто не пройти повз, знайти трохи часу і вникнути в ситуацію, відокремити «антикорупційну» демагогічну брехню від головного критерію оцінки лікаря - порятунку життя дітей; захистити нас тоді, зберегти єдиний в країні центр трансплантації кісткового мозку для пацієнтів до 18 років. А зберегти центр - це значить зберегти людей! І ці люди або завтра запустять тут ще й неродинну трансплантацію, на яку за кордон відправляють за 150 тис. євро, або розсіються по приватних та іноземних клініках. Мені - 30 років, і мені це буде не складно.
А ви потім обурені питання задавайте Корчинській, тільки це навряд чи вже когось врятує. І допоможіть їй знову до Верховної Ради обратися)), щоб вимагала з бюджету ще більше грошей на відправку за кордон. Тобто до мене, до Польщі))
Ось я одну річ своїм «юним» розумом зрозуміти не можу: навіщо цей зростаючий «геморой» нашій владі взагалі потрібен, та ще й напередодні виборів?
І як Прем'єр Гройсман під телекамери приїде відкривати наше відділення ТКМ в новому корпусі Охматдиту без мене зухвалої і красивої)), якщо там нас лікарів взагалі вже не буде? Або Лінчевський прийде на моє місце трансплантації робити, щоб довести як він вірить в одужання онкохворих?
Щиро Ваша, дитячий гематолог-трансплантолог Софія Мацибох.

Евгений Комаровский

Loading...