"План Трампа: ілюзія неможливого" - Віталій Портников

Після оприлюднення так званого плану колишніх радників Дональда Трампа більшість українських оглядачів почали коментувати його виключно з позицій примусу української сторони. Адже його автори пропонують обмежити або припинити допомогу Україні в разі, якщо її керівництво відмовиться від перемовин з Російською Федерацією

Проте творці плану ніяк не пояснюють, яким чином вони примусять до участі у таких перемовинах російського президента Володимира Путіна й що запропонують йому в обмін на закінчення війни — та ще й на умовах юридичного невизнання Україною російського статусу окупованих територій нашої країни й подальшого озброєння України «до зубів» після припинення вогню. Українці також особливо над цим не замислюються, бо у нас не прийнято серйозно замислюватися над тим, чого насправді бажає очільник Кремля. Ми з абсолютно незрозумілих мені причин вважаємо, що як тільки запропонуємо російському президентові перемовини або просто погодимося на них, Путін відразу на ці перемовини прибіжить.

І українська влада своїми поясненнями про те, що Росію свідомо не запросили на перший саміт миру у Швейцарії, але на другий запросять, «щоб оголосити їй умови», тільки підживлюють цю ілюзію

Але з українськими очікуваннями зрозуміло: ми звикли жити у світі, де не прийнято думати про наміри й можливості опонента чи ворога — й апріорі вважається, що цей ворог буде поводитися так, як нам заманеться. Не зрозуміло, що з очікуваннями радників Трампа. Навіть не самого 45-го президента США, який давно емігрував у власну голову й не збирається залишати свій чудернацький світ, але його радників.

І тут доводиться погодитись із тим, що Трамп зібрав навколо себе людей, які не просто мислять у стилі замовника, але й розділяють з ним ціннісні категорії

Тут варто нагадати про боротьбу між радниками ексочільника Білого дому під час його президентства, коли голова держави вирішив дійти згоди із північнокорейським диктатором Кім Чен Ином. Відносно тверезо мислячі радники американського президента — такі, як Джон Болтон, — намагалися переконати Трампа, що йому не вдасться домовитися із Кімомом. Але сам він і ті, хто з ним погоджувався, були впевнені, що лідера КНДР вдасться елементарно підкупити й примусити відмовитися від ядерної програми.

Ці намагання Трампа, як відомо, зазнали нищівного фіаско

А сам Кім досяг своєї мети — із провінційного очільника підконтрольної комуністам частини Корейського півострова перетворився на голову держави, з яким зустрічається сам президент Сполучених Штатів (якщо пригадати, що дідусеві лідера КНДР постійно доводилося самому їздити на поклон і до Москви, і до Пекіна, можна зрозуміти важливість такого повороту подій). А чи потрібні були Кім Чен Ину гроші від Трампа? Ну, точно вже не за відмову від бомби, бо політична й безпекова «самодостатність» Північної Кореї — це засади її ідеології чучхе. Й заради них точно можна пожертвувати життєвим рівнем населення, тим більше, що це населення не обирає Кіма. Воно йому підкоряється

І в цьому головна розбіжність світоглядів Трампа і Кіма, Трампа і Путіна. 45-й президент США та його радники живуть у світі грошей. І не просто у світі грошей, а у електоральному світі грошей. Трампу потрібно переобиратися, тому він знає ціну грошам і добробуту.

Кім і Путін живуть у світі ідей, нехай і тричі шизофренічних

Єдине, що зробить кремлівський диктатор — «пограється» з Трампом, щоб використати політичні ілюзії останнього для посилення своїх позицій. Але ця гра може коштувати Україні втрати нових територій і нових життів

То чи можна примусити російського президента навіть не до перемовин, а до закінчення чи хоча б призупинення війни? Звісно — шляхом поступового й наполегливого виснаження Росії, збільшенням ударів по її території, ліквідацією її військового й економічного потенціалу з одночасною роботою з Пекіном для того, щоб утримати Путіна від ядерного удару по Україні і зменшити китайську допомогу Росії. Очільник Кремля — або його наступник — може зацікавитися припиненням війни тільки тоді, коли її продовження буде позначатися на стабільності й збереженні чекістської диктатури в Росії. У цьому разі десь наприкінці тунелю може й зʼявитися світло, але я не виключаю, що це відбудеться вже тоді, коли Дональд Трамп — навіть якщо його переоберуть президентом США — закінчить свою другу каденцію і остаточно залишить Білий дім.