Цю новину треба було б писати під пісню «Ностальжі», але ностальгії в мене немає ні до росії, ні до срср, то буду намагатися писати толерантно. Хоча й толерантності до тих, хто їде у гості до окупантів в мене нуль.
З цієї новини, можна було б ще посміятися, бо співчувати теж якось мені важкувато, але ж клята толерантність. А взагалі, в цій новині як-то кажуть «гарне усе». Є над чим подумати, посміятися, та навіть є що застосувати в інформаційній війні. Тому почну.
Новини у перекладі: «У поїзді «Самара — Адлер», який прибув до Ростова, було знайдено труп жителя Західної Європи. На залізничному вокзалі «Ростов-Головний» у поїзді №118, який прибув на платформу №2, виявили мертвого чоловіка у десятому вагоні. Співробітники медпункту вокзалу встановили особу загиблого – ним виявився 74-річний громадянин Німеччини. Під час огляду виявлено ознак насильницької смерті. Попередньою причиною смерті вважається гостра серцева недостатність. Чоловік мандрував разом зі своєю дружиною. Тіло направили до міського моргу Ростова-на-Дону. Поліція та слідчі органи проводять розслідування».
Здивування пройшло? Тоді аналізуємо.
В росії географія сконала не залишивши спадкоємця, тому Німеччина в розумінні росіян стала Західною Європою, мабуть, тому, що усе «західне» для росіян є ворожим. Західна Україна, Захід, Західна Європа, западенці-бандерівці, трошки так запалили мозок росіянцям, що усе, що для них погано, вони називають словом «західний».
Є така фраза, що стала крилатою «побачити Неаполь та померти», її, звісно, вже відносять майже до кожного міста, країни чи краєвиду, навіть до росії, тому перше, що спало мені на думку: оце так турист побачив росію, що аж помер.
А ось самі росіяни без емпатій сміялися з цієї новини. Отак: вони сміються, а ми толерантно намагаємось аналізувати.
Але, я впевнена, що до привокзального туалету не дійшло, він міг померти від того, ще у потягу. Бо який росіянин не накладе купу там, де він спить, їде чи їсть. Хоча, те, що громадянин Німеччини міг побачити мандруючи росією, могло привести тільки до смертельного результату, ніяк не інше.
Якщо хтось здивувався тому, що померлий громадянин Німеччини, як вказано у новинах, для мене це не дивно. Дуже багато росіян, які втекли з совка у Німеччину, або залишилися там працювати з часів Другої Світової, отримали громадянство, але все життя живуть у мріях про срср, велику росію, та їдуть на екскурсії, щоб побачити велич та померти. А ще, дуже мріють про повернення часів срср ті німці, які тривалий час жили під патронатом срср чи були комуністами.
Цікаво, от прямо цікаво до гикавки, по росії їздять росіяни на авто з написами «на Берлін», їх настільки багато, що не побачити чи не зустріти їх не можливо, є, звісно ж й «на Київ», й «на Вашингтон» але «на Берлін» – улюблене. Того громадяни Німеччини, мандруючи по росії, не можуть це не бачити, тому цікаво, що вони відчувають, коли їм на зустріч військова техніка на якій написано «на Берлин», цивільні авто з написами «на Берлін». Чи задаються вони питанням, а чи не наступні вони, чи згадують про війну?
Російська пропаганда працює гарно та якісно й на Європу, Східну чи Західну без різниці, російська пропаганда працює на усі країни світу без винятку, навіть у США. В цій рекламі не має війни, вбитих українців, а є бідні багаті, а багаті щедрі, сама росія, це країна культури, балалайок, танцюючих ведмедів та горілки, яка усіх захищає, бо справедлива. В цю рекламу вірять мешканці країн Африки, Азії, Європи, бо у кожній нації та країни є люди, які ображені на свою державу й хочуть пабагатому, як показує телевізор.
Саме тому є групи німців, американців та громадян інших держав, які вірять в це та їдуть пожити по-руські. Бо ж у росії немає геїв, бідних, усі рівні та захищені російським золотом.
Таких історій багато у соцмережах, не хочу їх усі переповідати. Навіть зірки світового рівня піддавшись російській пропаганді, їдуть отримувати російське громадянство. На росії цим пишаються й знімають яскраві роліки: «вони вибрали росію».
Можливо цей померлий бідося теж хотів побачити країну-мрій, яку йому намалювала пропаганда. Що ж, побачив. Для нас залишиться загадкою, чи співпали його сподівання з реальністю, чи він не міг повірити очам своїм, чи був шокований побаченим, чи навпаки, зрадів.
Як би я була телевізійником, який би відповідав за антипропаганду, я б показувала сюжети з Куби, де срср збудував щось накшалт російської глибинки. А сюжети про щасливе життя росіян, ну, хоч би тої Самари, я б просто показувала у прайм-тайм, без купюр, фільтрів й коментів, особливо гнилі дерев’яні будинки та річки з каналізації.
Але повернемося до цього трагічного випадку. Помер чолов’яга у поважному віці, у російському потягу від серцевої недостатності. Такий вік є дуже небезпечним для подорожей, навантажень, а тим більше для стресів, то, мов би усе логічне, як би не кілька «але».
Померлий подорожував з дружиною, яка увесь час до кінцевої, поки не треба було покидати потяг, не звертала увагу на чоловіка. Мабуть росіянка. Така уважність до близького притаманна саме росіянам. У російських потягах відсутні аптечки, то, як би й вони попросили допомогу, їм би її не надали. Чи володіли туристи російською мовою достатньо, щоб спілкуватися, попросити про допомогу? Теж не відомо, бо росіяни окрім «могучого» не знають жодної мови.
То ця історія теж має бути показана в міжнародних новинах, як попередження: їхати на росію, щоб її побачити та померти – не варто!
